Про те, що вода з деяких джерел зцілює від хвороб, давно всім відомо. А от про те, що вона може не тільки лікувати, а ще й карати тих, хто вів себе негідно, грішив, робив усіляке зло, знають не всі. Кілька таких історій розповіли мешканці села Ленківці, що у Шепетівському районі Хмельниччини.
Є там криниця, котру називають Прощею. Вже з однієї назви видно, що люди вірять і поклоняються чудодійній силі води з цього джерела. Криниця облаштована за селом посеред поля. А поруч із нею — п’ять хрестів. Кажуть, що їх поставили ті, хто сам або чиї родичі зцілилися життєдайною водою. Вона повертала здоров’я дітям та дорослим, піднімала з ліжка тих, хто не ходив, перемагала різні хвороби...
Але був випадок, коли вода покарала. Розповідають, що після війни був у селі голова колгоспу, який наказав молодому трактористу розорати криницю серед поля. Чи то хотів, щоб усі колгоспні поля були зразковими, чи таким чином боровся з релігією, як це було модно в ті часи, — тепер сказати важко. Хлопець не суперечив такому наказові керівника і зробив все, як веліли. Криниця зникла під гусеницями трактора, хоча з-під землі все ж пробивався струмок. А невдовзі тракторист осліп.
Можливо, втрату зору не пов’язали б з покаранням чудотворної води, якби ця історія не мала продовження. Переповідають, через деякий час хлопцеві наснився дивний сон. Начебто прийшов до нього сивий дідусь і сказав: «Якщо хочеш знову бачити, мусиш на місці того струмка знову розкопати криницю».
Буквально наосліп чоловік рив криницю, визволяв воду з землі. І після того знову почав бачити.
А ще розповідають, що одного разу інший чоловік віз на мотоциклі до Прощі свою доньку, сподіваючись на зцілення дитини. Але дорогою весь час щось траплялося — мотоцикл просто розвертало в інший бік. Наче якась невидима сила не пускала їх до святого місця. Пізніше з’ясувалося, що дитина не була охрещена, та й батько особливою набожністю не відрізнявся. Тож святе місце і не приймало їх.
Ще одну цікаву властивість води з благодатного джерела Казубок помітили жителі села Іванківці, що у Хмельницькому районі. Це цілюще джерело відкрив ще у середині позаминулого століття уродженець села, який згодом став статським радником та генерал-майором медичної служби, Віктор Левицький. Кажуть, що навесні вода із Казубка набуває смаку березового соку. Тоді з особливою силою проявляється її лікувальна сила. Але найбільше вражає інше. В селі помітили, якщо важко хвора людина раптом попросить води із цього джерела, це означає, що життя її наближається до завершення. Поп’є і відходить в інший світ. Можливо, казубкова вода допомагає перейти з однієї реальності в іншу.
Феномен того, що вода може зберігати різну інформацію, активно досліджують учені. Наукові відкриття переконують, що її властивості залишаються не до кінця відомими людству. Але тому, хто щиро вірить, вода й сама демонструє свої справді безмежні можливості.
Хмельницький.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
