Нині модно розмірковувати про європейську інтеграцію України. Модно — в значенні актуально. Під жадані європейські стандарти нині міряється все: і політика, і економіка, і право. Фармацевтична промисловість — не виняток. Ось лише зарубіжні фармлекала нам не дуже підходять. Чи ми їм...
До Європи далеко, до аптеки — близько
Дільничний терапевт виписав дитині антибіотик. І хоча лікаря попереджували, що у підлітка хворі нирки і проблеми з ендокринною системою, схоже, на його призначення це не вплинуло. В анотації до рекомендованого препарату батьки виявили ряд протипоказань, до того ж антибіотик, згідно з інструкцією, небажано приймати дітям до 16 років. В найближчій аптеці, на щастя, був консультант, який, вивчивши медичну картку дитини, порадив інший антибіотик, не такий небезпечний і недорогий.
Виступаючи на прес-конференції, присвяченій шляхам інтеграції до єдиного європейського ринку нашої фармацевтичної промисловості, президент Фармацевтичної асоціації України Юрій Спіженко дав зрозуміти, що до Європи нашим медпрепаратам ще дуже далеко. І найближчим часом, за прогнозами фахівців, навряд чи вдасться подолати цю відстань. Швидкому бігу заважають внутрішні проблеми. Головна з них — фінансування охорони здоров’я, а точніше — недостатні бюджетні асигнування, що виділяють на розвиток вітчизняної фармакології.
На медикаменти (у розрахунку на одну особу) в країнах ЄС витрачається майже 250 євро, в Прибалтиці — 25 євро, в Росії — 9 євро, в Україні — 2,5 євро на рік. Постає правомірне питання: як з такими показниками інтегруватися?
Ще одна національна особливість — це безконтрольність нашого лікарського ринку. Лікарі, здебільшого, працюють без рецептів. Немає зворотного зв’язку з аптечною мережею. Роль фармацевта, провізора у цьому ланцюгу, в кращому разі, суфлерська.
За даними статистики, на українському ринку 2002 року імпорт медикаментів становив 59 відсотків. Якщо наші фармакологічні підприємства не витримують конкуренції на внутрішньому ринку, то чи зможе їхня продукція бути затребувана на зовнішньому? На жаль... Щоб бути конкурентоспроможними, українські заводи мають випускати стандартизовану форму товару. Йдеться про стандарти GMP (хороша виробнича практика), GLP (хороша лабораторна практика), GSP (хороша клінічна практика). І якщо перший виробничий норматив у кількох (із 167) фармакологічних підприємств все-таки є, то про інші європейські стандарти навіть не йдеться.
— За останні 30 років у нас практично немає жодного препарату, який міг би викликати інтерес в Європі, —стверджує Юрій Спіженко.
Зате дуже багато ліків, у яких зацікавлене населення України. Народ турбує не лише якість, а й ціна препаратів, у цьому плані більшість співвітчизників —патріоти, вони вибирають українське, дешеве. Їм пообіцяли, що буде ще дешевше, на 25 відсотків, а отже — доступніше.
Така заява Міністра економіки України пана Хорошковського, що пролунала кілька місяців тому, спричинила не так радість, як здивування. На думку президента української фармакологічної асоціації Юрія Спіженка, для таких кроків уряд не має підстав. За рахунок чого збираються здешевити вітчизняну фармпродукцію? Адже в її собівартість входить сировина (яку переважно купують у іноземних постачальників), обладнання, робоча сила тощо. Виходить, щоб знизити ціни на ліки, треба припинити платити фармацевтам і робітникам на наших підприємствах?
Дешевше бути не може, стверджує президент фармацевтичної асоціації. І, судячи з цін в аптечній мережі, він, схоже, правий. За нашої демографічної ситуації і рівня захворюваності та життя населення питання фінансової доступності ліків вельми актуальне. А ось фармацевтичний популізм, а саме так можна розцінювати заяву про зниження цін на вітчизняні медпрепарати, шкідливий і для здоров’я, і для довіри...
