Кор.: Не є таємницею, що чимало наших поважних бізнесменів у своєму минулому житті були... ну, висловімося так, не найзаконослухнянішими громадянами. Однак бажання пригадати свою, так би мовити, бідну, але сповнену гострих відчуттів молодість час від часу охоплює цих людей... І от спеціально для того, щоб допомогти їм у цьому, було створено в Одесі фірму, яка так і називається «Гоп-стоп-ностальгія».
Офіс. Господар і відвідувач — респектабельний бізнесмен.
Господар: О, я бачу, великий бізнес завітав! Торгівля нафтопродуктами. Що, ностальгія замучила?
Бізнесмен: Так, є трохи... Хотілося б, знаєте, молодість згадати...
Господар: Ну що ж, будь ласка. Це саме наш профіль. Ви, перепрошую, з чого починали?
Бізнесмен: Ну-у...
Господар: Не кажіть, не кажіть! Давайте я сам вгадаю... (Оглядає його). Що, в трамваях по кишенях нишпорили?
Бізнесмен (вражений): Так... А як ви здогадалися, що я кишеньковий злодій?
Господар: Але ж я бачу, що ви не кватирковий!
Бізнесмен: Так, око у вас набите!
Господар: Ну що, складатимемо кошторис... Отже, оренда трамвая. Триста п’ятдесят доларів... Вам переповнений трамвай потрібен?
Бізнесмен: Ну, як годиться...
Господар: Отож, десь сто осіб має бути. Масовка ще майже на тисячу зелених потягне... Тепер головне: кого «чистити» будемо — робітника, інтелігента?
Бізнесмен: Та ні... Хотілося б... це... цю... Знаєте, якось незручно казати...
Господар: А, розумію — бабцю?
Бізнесмен: Так.
Господар: Та що ви соромитеся? Тут до нас недавно мільярдер приходив, банкір. Так йому обов’язково в якомусь саме радянському гастрономі портвейн поцупити треба було! Ви уявляєте, як ми з ним намучилися?! І гастроном зводили, і завод з виробництва цього самого портвейну за 72 копійки відбудовували!.. А тому... Гаразд, скільки у нас бабуся коштує? (Дивиться у прейскурант). Ага, сто п’ятдесят баксів.
Бізнесмен: Чи не забагато?
Господар: Що ви! Адже в нас бабусею народна артистка працює! Отже, з вас півтори тисячі. (Бізнесмен платить). А тепер запам’ятовуйте: завтра о другій дня, третій трамвай, передостання зупинка...
Зміна кадру. Під’їжджає «Мерседес». З нього виходить бізнесмен у темних окулярах. Відчинені двері переповненого трамвая. Бізнесмен протискується на підніжку. Поряд бабуся. Він, блаженно посміхаючися, засовує до її кишені — всю в перснях — руку і дістає звідти кілька гривень.
Бабуся (хапає його за руку): Пограбували! Міліція! Пограбували!!!
Бізнесмен (шепоче їй): Молодець, бабцю! Нумо голосніше кричи... Ото клас! Ну, розслабився! Просто як у молодості!
Бабуся (б’є його по голові сумкою): Я тобі дам «молодець, бабцю»!
Бізнесмен: Ну, актриса! Справді народна!.. (Ще раз одержує сумкою по голові).
Свисток. З’являється міліціонер.
Міліціонер: Ану стій!
Бізнесмен: А, міліція?! Що, теж театр? Ну клас!..
Міліціонер (заламуючи йому руки): Зараз я тобі покажу театр!
Бізнесмен: Е-е! Легше! Ми так не домовлялися!
Міліціонер: Ти у мене зараз договоришся! (Заламує руку ще сильніше).
Бізнесмен (заскигливши від болю): Ой!!! Зачекайте! Панове! Що відбувається?! Я ж за все заплатив! Ось квитанція!.. Третій трамвай!
Бабуся: От злодії! Звикли в «Мерседесах» їздити!.. (Глузливо). Третій трамвай, третій трамвай!.. Та тут окрім п’ятого зроду-віку нічого не ходило!..
Публікацію підготував Георгій ВОРОТНЮК.
Одеса.