До гурту торговельних палаток, що і в спеку, і в заметіль з раннього ранку виринають на наші тротуари, під’їхав чималий, майже двоповерховий мікроавтобус з наїжаченим дивними антенами дахом. З автобуса виліз чолов’яга, на голові його кучмилася перука, натягнута просто на очі, що ховалися за великими темними окулярами. Широкий строкатий вовняний шарф обмотував чоловікові півголови, ретельно маскуючи мініатюрні мікрофон та навушник.
— Зважте мені рівно один кілограм оцих-от мандаринів, — неприродно голосно вимовив чоловік, тицьнувши в екзотичні плоди великим пальцем.
Продавець байдуже заходилася копирсатися в ящику з такими-собі мандаринами, які нібито побували у вжитку, а дивний чоловік узяв у руки один плід і, відступивши вбік, ретельно розглядав зразок нехитрого товару, навмисно притуливши до шкірки мандарина свій комп’ютеризований датчик-обручку.
— Термін давності? — майже нечутно вимовив він і почув у відповідь з автобуса через навушник після паузи: «Термін зберігання прострочений».
— Вологість? — мало не прошепотів дивак і миттєво одержав відповідь: «Вологість менше припустимої».
— Уміст пестицидів? — запитав хитрун, затуливши рота шарфом і за хвилину почув: «Пестицидів неміряно!».
Чоловік зробив крок до терезів і, простягнувши пальця зі шпигунською обручкою впритул до тарілки терезів, уже не криючись, спитав у мікрофон: «Вага?» — «Сімсот дев’яносто грамів», — почулося із гучномовця, і від того аж здригнулися перехожі. Чоловік стягнув з голови перуку і, виблискуючи лисиною, попрямував до продавця, витягнувши з кишені лискуче посвідчення:
— Агент з якості торговельних послуг від Світової організації торгівлі, — урочисто й голосно продекларував він, —ось вам мій мандат ООН і справедливий вирок: якість торговельної послуги незадовільна, товар залежалий, недоброякісний, обваження клієнта зухвало велике — аж до неправдоподібного!
Від барикади ящиків з городиною відділилися дві тіні і, ніби з-під землі, вигулькнули перед міжнародним агентом.
— Мандат, кажеш? — хрипко вимовив володар голови розміром з дебелий гарбуз, і, несподівано обійнявши агента, висякався тому на лисину. — Ану залазь у свою амбулаторію і чеши звідсіля!..
Агент не змусив себе прохати двічі, і за хвилину шедевр світової електроніки понісся вулицею, а навздогін лунало з реготом: «Якість відмінна — підтверджую!».
Раптом задзвонив телефон, і очманілий агент почув черговий наказ центру: «Наступний об’єкт — ринок «Житній».
— Уже їду! — вигукнув і, захлинаючись істеричним реготом, додав: — Курс на Брюссель, швидкість —максимальна! А без захисту військового контингенту ООН ноги моєї більше тутечки не буде!
