У «Голосі України» (20.03.03 р.) під рубрикою «Я вам пишу...» надруковано листа Л. Ладко з Краснодона «Шкільні медалі скасувати».

Перший відгук на публікацію надійшов з Полтавщини. Друкуємо без скорочень.
Доброго дня, пане Іване!
Хочу висловити вдячність за сторінку «Освіта...» Вона цікава і потрібна.
Вашу газету моя учительська сім’я одержує з 1991 року. Кілька слів вам, ведучому рубрики, щодо статті «Шкільні медалі скасувати».
Ні, медалісти повинні бути, і вони будуть, але які?
Для прикладу. Я закінчила 10 класів у 1968-му. Із 56 випускників було всього два медалісти (1 — золота, 1 — срібна). А вступили до вузів того року 12! Для сільської школи це дуже добрий показник. Отже, були знання, не було тоді знайомств, не говорячи про якісь там гроші чи інше.
Учителі давали нам прекрасні знання, а ми їх із жадібністю брали.
В освіті дуже багато проблем, але в газету, кажете, не пишуть? Можливо, тому що зневірились у всіх і всьому. Дай Боже, щоб я помилилась.
Скажімо, сьогодні 22.03.03, а зарплати і досі не отримали за лютий. А в Києві давно таких проблем немає, хоча, певне, є інші.
У сільській школі найбільша проблема — наповненість класів. Згідно з нормативними документами, які надійшли із Міністерства освіти, якщо у класі до п’яти учнів, то і тижневих годин буде 5—6. Таким чином, МОН України не закриватиме школи. Ми їх самі закриємо. Адже який учитель працюватиме по 5—7 годин на тиждень?
І ще проблема. Мінімальна зарплата в прибиральниці 185 гривень, а в учителя з вищою освітою аж 178.
Про це всі знають, але... Мабуть, діє ІV закон філософії — прихований спротив. У наступному листі напишу про інші негаразди освіти, які хвилюють, принаймні, мене.
З повагою В. ВАСЕНКО.
Калинівка
Полтавської області.