У  Богдана Сильвестровича Ступки на столі стоїть лялька-хасид з довгими пейсами. Як підвищиш голос, хасид прокидається, пританцьовує і співає хаванагілу. Корисна річ для керівника театру — не дозволяє сваритися. Ми ніби й не сварилися, але хасид кілька разів прокидався. Вперше прокинувся, коли Ступка розповідав, яким шляхом піде підготовлений у театрі важливий пакет документів про виїзні вистави: театр подає пакет міністру, міністр — урядовому комітетові, а пройде там — винесуть на Кабмін, якщо там затвердять, отоді щось вже буде!

— І це лише один момент. А їх цілий комплекс. У нас одна невирішена проблема пов’язана з іншою, теж недовирішеною. Якщо культура зовсім бідна, самі лиш «м’які податки» її не врятують. Потрібен закон про меценатство, добрий закон про гастрольно-концертну діяльність, про захист авторських прав.

— А чому ж Ступка-міністр не подбав про Ступку-актора?

— Часу не вистачило! У нас такий механізм проходження пропозицій, що там роками черга. Я думав: зробив пакет пропозицій, подав і за місяць-два приймуть. Аж ні! Отак у нас усе закручено! Ми створили перпетуум-мобіле — ця машина рухається й ніяк зупинитися не може, і ти не можеш вийти на потрібній платформі. Слава Богу, завжди є люди, з якими можна домовитись. Але при тому не вистачає законів, які б дозволяли легше домовлятися з добрими людьми. Скажімо, закон про меценатство десь лежить, чекає черги, отже, комусь він невигідний. А поки що невигідне саме меценатство.

— Але ж вам гріх скаржитися — банки Аваль» та «Надра» постійно світять свої логотипи на афішах театру імені Франка й не бояться цього. В чім секрет?

— Усе просто, у своїх статутах банки юридично затвердили параграф на меценатські видатки. Вони допомагають нам у створенні вистав, доплачують певні суми до пенсій нашим пенсіонерам. Це благородно, це чудово, але це річ ексклюзивна, а потрібен закон.

Я зараз не хотів би говорити про всю ситуацію в культурі, скажу про себе. Візьмемо податки. От я був міністром. Ви знаєте, хто вважався найбагатшим тоді українським міністром? Міністр культури Ступка! Це при тому, що я не мав власної дачі й машини, але за фінансовим рейтингом був найбагатший: зарплата, плюс кінозйомки, плюс грав у театрі й одержував за це «разові», плюс академія мистецтв, плюс ще там щось. Коли все це зійшлось докупи, то вже мусив платити не 20 відсотків податку, а сорок. З мого тогорічного заробітку заплатив податковій сорок тисяч. Ніхто з міністрів в усьому Кабміні стільки не платив, вони розсудливо сиділи на голій зарплаті!

— Може, у вас була нетипова ситуація?

— Чим вона нетипова? Що, я один в Україні в кіно знімаюсь? Нехай не всі — у Гофмана, але ж знімаються. А ось дивіться, як було з Гофманом. Він заробив гроші на «Огні і мечі» й одразу вклав їх у новий фільм «Стара казка». Кажуть, це буде найкраща з його картин. А тепер уявіть, що він від заробітку сплатив сорок відсотків податків, а не десять — і поляки не побачили б «Старої казки»!

Так, він ризикував. Але щоб ризикувати грішми, треба їх мати. А у нас нема грошей на те, щоб створити мистецький продукт, а якщо ми його й створимо, то нічого від того не маємо! Ось у театрі імені Франка з 2002 року підвищено зарплату. Але держава завжди дає ці гроші з запізненням. Раніше ми покривали це за рахунок заробітку від квитків. А зараз не можемо, бо зарплата виросла, а заробіток від квитків який був, такий і залишився.

Дивно, у нас на кожен закон є інший закон, а на той — ще інший, і так далі, аби лиш ніхто нічого не вкрав. Все одно крадуть. У себе самих. Гофман якось мені казав: будували соціалізм і ви, і ми. Але ви крадете із 100 відсотків 102, а ми із ста — 99. І оцей один процент іде у нас на розвиток культури! Ото й усе...

Бесіду вів Віталій ЖЕЖЕРА.

P. S. Нині на сцені франківців всесвітньо відомий режисер Роберт Стуруа ставить трагедію Софокла «Цар Едіп». У головній ролі — Б. Ступка. Роль — саме для його нинішніх настроїв. Він цитує Стуруа: «На вершині влади навіть благородні людинолюбці змінюються на гірше, й не всі здатні повернутися назад. Іноді для цього потрібна жертва. Едіп наважується на цей крок, і здобуває себе, він знову з нами...»