Раба егоцентричної Музи

Прекрасна Сара Бернар... Божественна Сара Бернар... Цими епітетами дочку паризької «дами напівсвіту» нагородила сама історія.

У юності вона мріяла стати черницею, а чоловіки, що юрмилися в салоні її матері, викликали в Сари лише роздратування. Втім, один з цих настирливих шевальє роздивився у дівчиську акторський талант і допоміг влаштувати її в музично-драматичну академію.

Вона дебютувала в «домі Мольєра» — знаменитому «Комеді Франсез». Але справжній успіх і справжній захват сценою відчула в імператорському театрі «Одеон». У 1893 році Бернар придбала театр «Ренесанс», а 1898 року — театр на площі Шатле, що одержав назву «Театр Сари Бернар». Тут акторка служила Мельпомені до кінця свого життя.

Сара Бернар полюбляла шокувати публіку театральними експериментами. Погодьтеся, і сьогодні нечасто випадає чути «Бути чи не бути» з вуст акторки! Вона любила грати чоловічі ролі і обожнювала стріляти з пістолета, тримала у своїй квартирі справжній звіринець, колекціонувала вінценосних шанувальників, заводила бурхливі романи, підіймалася в небо на повітряній кулі... Варто було її розлютити — і тендітна, граціозна дама перетворювалася на Зевса-громовержця. Здавалося, у ній самій було щось від головної героїні «Саломеї», що вимагає подати на блюді голову Іоанна Хрестителя. Не дивно, що цю п’єсу Оскар Уайльд написав спеціально для неї.

З деякого часу вона переглянула своє ставлення до слуг Господа. Під час гастролей у Нью-Йорку Сара Бернар довідалася, що один пастор регулярно таврує її у своїх проповідях. Акторка йому написала: «Дорогий колего! Навіщо ви так чините? Ми, комедіанти, маємо підтримувати одне одного».

З її ім’ям пов’язана величезна кількість театральних історій і афоризмів. Кажуть, одного разу Бернар довелося грати старчиху. При словах «Я вмираю від голоду» з-під рукава акторки блиснув золотий браслет, якого вона забула зняти. З залу хтось вигукнув: «А ви продайте браслет!» Бернар парирувала: «Я хотіла, але він підроблений». За самовладання зал нагородив акторку бурхливими оплесками.

Сцені вона віддавала всю себе без останку й іноді в кінці спектаклю просто непритомніла. Постарівши й розповнівши, «божественна» Сара і чути не хотіла про те, що їй час іти зі сцени. Навіть після того, як у віці 72 років їй ампутували ногу, Бернар продовжувала грати і навіть гастролювати за кордоном. Незважаючи на підірване здоров’я, під час першої світової війни вона виступала перед солдатами в прифронтових районах.

Акторка померла 26 березня 1923 року у віці 78 років. Її прах спочиває на славетному паризькому цвинтарі Пер-Лашез. Але її невгамовний дух донині витає над театральними підмостками й іноді сходить до глядача як черговий персонаж.

Одна з п’єс, присвячених Сарі Бернар, має назву дуже символічну — «Сміх лангусти». Кажуть, що голос у цієї істоти прорізається лише тоді, коли її опускають в окріп. І цей передсмертний крик більше схожий на сміх.