Представники семи підприємств легкої промисловості Житомирщини переконані, що нині галузь занепадає. Своє занепокоєння вони висловили у спеціальному зверненні, ініціатором якого став колектив панчішної фабрики Акціонерного товариства закритого типу «Україна» (в минулому — славнозвісної «Комсомолки»). Перелік адресатів чималий: облдержадміністрація та обласні структури податкової інспекції, державні служби боротьби з економічною злочинністю, у справах захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, профспілки працівників текстильної та легкої промисловості. Ситуація, що склалася на ринку товарів народного споживання, йдеться в документі, загрожує не лише вітчизняним виробникам, а й соціальній стабільності в цілому.
Якщо вникнути в суть справи, виходить, що панчішники та інші працівники легкої промисловості просять захистити їх від... малого підприємництва. Саме того, за яке нині ратують на всіх рівнях і яке начебто покликане прокласти нам шлях до Європи. Та, схоже, так званий малий бізнес кидає величезну «тінь», проти якої безсилі потужні структури. В цьому переконані керівники й спеціалісти АТЗТ «Україна».
Розмова сліпого з глухим
На перший погляд, на підприємстві все як слід. Приватизувалися чи не перші в Житомирі. Причому акції викупили за власні гроші, ще до того, як з’явилися сертифікати. Стали господарями. І якщо інші фабрики цього профілю «сіли», то «Україна» нині випускає близько 37 відсотків усієї вітчизняної панчішно-шкарпеткової продукції. Уже в 17 регіонах має власні представництва зі складами. В перспективі — відкриття їх в усіх областях. Високою якістю своїх виробів «панчішка» здобула авторитет у покупців. Але саме це зіграло злий жарт.
Є й інший бік медалі. Виробничі потужності підприємства використовуються тільки на 40 відсотків. А тепер задачка для підручника з економіки. «Україна» за рік сплатила п’ять мільйонів гривень податків і зборів. Скільки коштів не надійшло до бюджету через те, що потужності не завантажені повністю? Виникає й проблема працевлаштування, бо реалізацію продукції скорочено на 20 відсотків. Лише через це бюджет втратив мільйон.
Чому? У відповідь начальник відділу маркетингу Ганна Лілік висипала на стіл цілий жмут етикеток. Панчішна фабрика витратила на реєстрацію торгової марки «Легка хода» багато зусиль і часу. А різні фірми і фірмочки діють просто: друкують схожі етикетки і чіпляють на свої вироби. До казусів доходить. На одній з тих етикеток видрукувано: «Чоловікам». А далі ще одне слово: «Жіночі»... Ось теж начебто «Легка хода». Але на звороті — відсотковий склад іноземною мовою. Ще одна етикетка підроблена майже бездоганно. Навіть адресу підприємства вказано. А телефони — неіснуючі. Щоправда, фальсифікатори не надто витрачаються на оформлення упаковки і ті ж таки етикетки кріпляться не так, як це роблять в «Україні». Але покупець на базарі в тонкощі не вникає. Бачить причеплену до шкарпеток знайому торгову марку — от і все. Купить, поносить, а тоді запитує: де ж та хвалена якість?
— Ми тому і вдарили на сполох, що покупці дедалі частіше звертаються зі скаргами: придбали, мовляв, ваші вироби, а це ж брак! Як пояснити кожному, що наша торгова марка служить прикриттям для шахраїв? —обурюється генеральний директор «України» Борис Кузьмінський. — Хоча формально торгова марка захищена законом, за підробку передбачена навіть кримінальна відповідальність. Ми вже не раз зверталися в різні інстанції. Та звідусіль одержували схожі відповіді: ви не вказали, хто виробник, його адресу тощо. Невже ми повинні власний слідчий підрозділ організувати? Якось навіть почули: «Ви приведіть зловмисника до нас, тоді й розберемося». І це від представника державної служби, яка повинна цим займатися, на утримання якої сплачуємо податки! Було й таке: звернулися до силової структури, повідомивши адресу, звідки виходили вироби з підробленою торговою маркою. А через кілька днів ця фірма почала випускати шкарпетки зі своїми етикетками. Схоже, є люди, зацікавлені, щоб такі товари мали «дах»?
Історія з географією
А справжню «Легку ходу» відрізнити не так і складно. Оптова ціна цих шкарпеток — щонайменше 2,52 гривні. Вроздріб, зрозуміло, їх вартість ще вища. «Базарні» ж варіанти обходяться значно дешевше. Але на якості заощадити неможливо. Якось переконався на цьому сам — купив пару «Україна. Житомир» за гривню. Вже з першого дня стало зрозуміло, що з якісним товаром вони й поруч не лежали: верх залишився чорним, частина, яка знаходилася у взутті, посіріла, а наступного дня п’ятки шкарпеток перетворилися на дві великі дірки.
— Дешевий товар може навіть становити загрозу для здоров’я, — застерігає Борис Кузьмінський. — Були часи, коли ми, ще не розібравшись із постачальниками, теж потрапляли в халепу. Бо є хімікати та барвники, здатні викликати виразки, екземи. Тоді скаржилися наші в’язальниці: в них свербіли руки. Багато залежить і від волокна. Додавання, приміром, льону, а не синтетики, для шкіри значно корисніше. Звісно, це позначається й на ціні виробів.
Середня зарплата на підприємстві — близько 400 гривень. У розрахунку на одного працівника тут сплачують 450 гривень податків. А що вносять до бюджету ті, хто продає пару шкарпеток за 80 копійок?
Улітку на «Україні» сталася надзвичайна подія. Енергетики на кілька днів вимкнули струм — за несплату. Якщо ж копнути глибше, то не вони рубильника повернули. Погляньте на знімок. Ціна шкарпеток — чотири гривні за п’ять пар. На етикетках назви чужоземні, але в якій країні вироблено, невідомо.
Схоже, Україна стала країною масового накопичення іноземних товарів народного споживання. Втім, може, ті 80-копійкові шкарпетки виготовили десь у нас. Лише в Житомирі понад тридцять підприємств, на яких в’яжуть панчішні вироби.
Така-от «конкуренція»
В АТЗТ «Україна» не проти конкуренції приватних фірм. Але одразу ж додають: перспективи для їх розвитку малі. Чому? Борис Кузьмінський пояснює:
— Аби сплачувати єдиний податок, дрібні підприємства змушені приховувати свої прибутки. Тому навіть адресу виробника на етикетках не пишуть і під чужі марки «шифруються». А як придбати нове обладнання? Податкова одразу спитає, де взяв гроші. Кредит теж не візьмеш, бо що дати під заставу? А тим часом одна в’язальна машина коштує щонайменше 20 тисяч доларів.
В акціонерному товаристві на високі податки не скаржаться.
— Ми розуміємо: за нинішніх умов вони й не можуть бути менші, — каже заступник голови правління Олена Богатова. — Але як можна говорити про рівноправну конкуренцію, коли суб’єкти середнього (тобто ми) і малого бізнесу працюють у різних системах оподаткування? Несправедливо, коли один фіксує все до копійки, а інший заплатив якихось 170 гривень, а скільки заробляє, невідомо.
Голова профкому фабрики Галина Кучик звернула увагу й на соціальний аспект проблеми. Деякі працівниці через те, що підприємство не завантажене повністю, підробляють у «кооперативах». А там система жорстка: прийшов на роботу, а тебе на 10-12 годин зачиняють на засув. Так господарі дбають про конфіденційність бізнесової інформації. Тож нин, і щоб стати «рабсилою», не обов’язково виїжджати за кордон. А де санстанція, де інспектори праці та її охорони, де пожежники, які допікають тим, хто працює прозоро?
Ліквідувати «тінь», переконана Олена Богатова, можна лише одним шляхом — якщо всі будуть у рівних умовах: сплачуватимуть однакові податки, торгуватимуть тільки з касовими апаратами. Звісно, в такому контексті одразу пригадуються численні акції протесту, які влаштовуються за найменшої спроби навести лад на ринках країни. Але це просто доводить припущення, що там крутяться шалені гроші, а дехто зацікавлений, аби вони не потрапляли до бюджету.
Базарна економіка
Борис Кузьмінський фактами підтверджує: наша «тінь» така чорна, що інвесторів просто відлякує.
— Сім років співпрацювали з німецькою фірмою, —розповідає він. — Було розроблено довгострокову програму. Частина нашого обладнання в кооперації працювала на Німеччину, зростали обсяги. Фірма, побачивши наші можливості, запропонувала створити спільну торгову марку «Фальке-Україна». Але коли ці товари почали постачати на внутрішній ринок, німецькі партнери переконалися: в нашій країні працювати відкрито, сплачуючи всі податки, неможливо, бо важко конкурувати з «тіньовим» бізнесом. Тоді співпраця й завершилася.
До речі, про те, що зарубіжні партнери можуть піти, відверто говорилося віддавна ще й з інших причин. Бо обладнання сучасне, добротне, а чомусь із зарубіжної сировини, яку сюди завозили, виходило менше продукції, аніж планувалося. Ніде правди діти: з підприємства цуплять усе, зокрема й сировину. А потім підпільно з неї виготовляють товар. Звідси й беруться «смішні» ціни.
До слова. Від крадіжок у регіоні потерпає не тільки «Україна». На Баранівський фарфоровий завод прийшов новий, уже третій, власник. Та, як і його попередники, також зіткнувся зі значними втратами енергоресурсів, сировини. Частина заготовок до заключного циклу просто не доходила. З’ясувалося, «умільці» випалюють їх у саморобних печах. Підтвердила це й податкова міліція: виявлено одну з таких підпільних фарфорових мануфактур, продукція якої збувалася, звичайно ж, на базарах, причому аж у сусідній області.
Така «базарна» економіка не тільки зарубіжного, а й нашого порядного інвестора може до інфаркту довести.
Щоб не тонули кораблі
А як справи на інших шести підприємствах легкої промисловості, керівники яких теж підписалися під зверненням? Виявляється, в них немає тих проблем, що в АТЗТ «Україна», бо на український ринок вони майже не виходять. Працюють за давальницькою схемою. Тож за таких умов важко бути впевненим у завтрашньому дні. Незабаром у ролі прохача, який пропонує зарубіжним фірмам дешеву робочу силу, може опинитися й панчішна фабрика.
Про критичність ситуації у легкій промисловості свідчать і статистичні дані. Питома вага продукції цієї галузі в загальному обсязі промислового виробництва скотилася до мізерних 1,4 відсотка. Половина тих підприємств, котрі ще працюють, збиткові. Хіба це не загроза національній безпеці країни?
А внутрішній ринок заповнений чужоземним ширвжитком. Задумайтесь: якщо кожен з нас, громадян України, купив би за рік вітчизняних товарів легкої промисловості на 200 гривень, це дало б майже 10 мільярдів підприємствам і бюджету.
Так, керівник Житомирського регіонального фонду підтримки підприємництва Олександр Мельник зазначає, що наша держава в економіці пішла своїм шляхом:
— У розвинених країнах «тіньовий» бізнес переважно складають наркотики, зброя та проституція. А в нас —виробництво. Ми існуємо завдяки «тіньовому» бізнесу. Завдяки йому в людей з’являються гроші на машини, квартири тощо.
Наразі фонд змушений обмежувати свою діяльність організаційно-методичним та інформаційно-консультативним напрямами роботи. Про мікрокредитування на конкурсній основі тут тільки мріють. Причому, як наголошує Олександр Ананійович, коли кошти на це нарешті з’являться, кредити надаватимуться переважно під створення робочих місць.
Бо що маємо сьогодні? Серед приватних підприємців Житомира 93 відсотки займаються оптовою і роздрібною торгівлею. А виробництвом — лише 2 відсотки. Серед юридичних осіб на це відважилися 10 відсотків. Отже, малий бізнес — це, в основному, торгівля. До того ж насамперед — імпортом, та ще й, хоч як це парадоксально, собі на збиток. Приміром, якщо 2000 року рівень рентабельності малих підприємств Житомира становив мінус два відсотки, то наступного — вже два з половиною, теж з мінусом. Цьому ніхто не вірить. А податківці стали особливо прискіпливо придивлятися до всіх, хто звітує про збитки. З іронічною посмішкою зустрічають люди і повідомлення статистики, нібито середня зарплата на малих підприємствах області — 179 гривень. Оце такий навар від торгівлі?!
Житомир.
