Вечірнє засідання 26 лютого
Парламентські слухання на тему «Наслідки і перспективи приватизації в Україні» відкрив Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Він, зокрема, сказав, що приватизація стала достатньо потужним локомотивом економічних реформ у державі, наголосив на важливості контролюючої функції за ходом приватизації з боку Верховної Ради. А також зазначив, що парламент значно запізнився з цим у часі.
З основною доповіддю виступила голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Валентина Семенюк. Вона сказала, що процес приватизації від початку був складний і суперечливий. Зокрема, всупереч прийнятим рішенням вона розпочалася не з малих, а з великих підприємств і за принципом: прибуткові підприємства — у приватну власність, збиткові — залишити державі.
Негативними наслідками приватизації В. Семенюк вважає розпорошеність державної власності серед дрібних акціонерів; всевладне й безкарне розпорядження управлінцями активами підприємств, часто для особистого збагачення; відсутність відповідальності за розвал виробництва; втрата працівниками основних соціальних гарантій і прав, насамперед — права на працю. Результатом обвальної приватизації стала поява у державі більш як 19 мільйонів акціонерів, більшість з яких — формальні.
Основні ризики для економічної безпеки пов’язані із втратою з боку держави керованості базовими галузями промисловості та об’єктами, що мають стратегічне значення.
Але чи не найгіршим В. Семенюк вважає те, що стратегічно важливі об’єкти зосереджуються у руках представників однієї країни — Росії, яка вже найближчим часом за допомогою економічних важелів зможе диктувати Україні свою політичну волю.
Доповідач зосередила увагу на тому, що приватизація стратегічно важливих об’єктів іноземними інвесторами здійснюється за демпінговими цінами. Один із прикладів — продаж Миколаївського глиноземного заводу, внаслідок чого Україна втратила найбільше в Європі виробництво сировини для алюмінієвої промисловості. Те саме можна сказати і про приватизацію підприємств нафтопереробної галузі, яка практично цілком перейшла у власність Росії.
Величезними збитками для держави обернулися створення і діяльність акціонерних та холдингових компаній. Оскільки в умовах відсутності законодавчого забезпечення управління державним майном передача їм державного майна на мільярди гривень фактично означає зміну форми власності з державної на колективну. Щоб унеможливити подальше розкрадання державної власності, В. Семенюк пропонує створити таку систему управління, за якої кожне міністерство або інший орган управління цілком відповідатиме за діяльність галузі та ефективне використання державної власності. Треба рішуче відійти від хибного принципу: прибуткові об’єкти — на приватизацію, а збиткові залишати у державній або комунальній власності, припинити згубну практику продажу державного майна начебто задля наповнення державного бюджету, наголосила В. Семенюк.
Голова Комітету ВР з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Станіслав Гуренко у співдоповіді підтримав необхідність законодавчого розв’язання проблем.
Стосовно визначальної мети приватизації — підвищення ефективності виробництва та врахування життєвих інтересів широких верств населення, то вона, на його думку, виявилася провальною і в економічному, і ще більше в соціальному вимірі. Бо приватизацію як рушійну силу реформування економіки від початку було поставлено не на ті рейки, тож «локомотив» не туди покотив.
Голова Фонду держмайна Олександр Бондар визнав, що у суспільстві приватизація сприймається неоднозначно. Як і те, що ефективного власника не створено. Однак, попри все, приватизація справила і певний позитивний вплив. Зокрема, створено багатоукладну економіку. За словами О. Бондаря, чимало досі збиткових підприємств працюють стабільно, там знизився поріг соціальної напруженості. У приватизацію повірили не тільки свої, а й іноземні інвестори з великими фінансовими можливостями. Вони готові, за його словами, вкладати кошти в нашу економіку, однак на заваді нерідко стає заборона на роздержавлення деяких галузей. О. Бондар бачить вихід у знятті заборонних заходів. Хоча отримані за весь період приватизації 6,5 млрд. грн. навряд чи можуть задовольнити наше суспільство.
Категоричну незгоду з оптимістичними заявами голови ФДМ висловив голова Рахункової палати Валентин Симоненко. І на доказ навів низку фактів. Так, майже 86 відсотків підприємств працюють збитково. Рентабельність промисловості знизилась у десятки разів. Стагнація економіки досягла межі, за якою — деіндустріалізація країни, котра досі входила до десятки найбільш економічно розвинених держав світу.
В. Симоненко наголосив: найгірше те, що в Україні сьогодні владу визначає власність, а не навпаки. Стало фактом, що держава втратила дійовий контроль над своєю власністю. Вона не контролює діяльності іноземних учасників приватизації в Україні і зазнає величезних збитків.
Зі співдоповідями виступили також державний секретар Міноборони Олександр Олійник, голова судової палати у господарських справах Верховного Суду Іван Шацький, заступник голови Державної податкової адміністрації Григорій Оперенко. Вони зосередили увагу переважно на правових аспектах приватизації, наявних порушеннях та можливих механізмах їх усунення.
Під час обговорення виступили народні депутати, бізнесмени, представники майже всіх регіонів країни. Верховна Рада розгляне постанову про рекомендації учасників слухань.