Жили собі на Кіровоградщині чоловік і жінка. У невеликому місті Олександрія він був педагогом, вона — фінансистом. Дітей в них не було довго, а коли народився нарешті син Сашко, берегли його як зіницю ока. Навіть коли малий підріс і став школяриком, за ручку водили його до школи, наче у дитсадок. Хлопець ріс непоганою людиною, старанним і слухняним. Закінчив дев’ять класів, вступив до педагогічного училища. Але коли йому виповнилося шістнадцять, він вибрав у ящику з батьковим інструментом найбільший молоток і вісьмома ударами по голові убив свою матір.

Сашко став наркоманом ще влітку 2001-го. Через півроку про це дізналися батьки. Вгамувавши перший шок, почали бесідувати, вмовляти. Він з усім погоджувався, обіцяв більше не колотись, але обіцянок не дотримував. Його возили на лікування до Дніпропетровська, але вже через день хлопець побіг до найближчого притону. З часом батьки вирахували закономірність, склали календарик днів, коли син обов’язково «зривався» на голку, і в такі періоди не випускали його з квартири. З педучилища його довелося забрати, він повернувся до школи. Але на заняття рідні його не пускали. Оформили екстернат: батьки ходили до вчителів, брали завдання, хлопець учився вдома, потім складав теми викладачам, як на іспитах. На прогулянки батьки ходили разом із сином, разом поверталися і... зачиняли за собою двері, а ключ ховали. Все робили для того, щоб ізолювати сина від впливу вулиці, від контактів з чорним середовищем наркоманів і розповсюджувачів. Коли йому таки вдавалося вирватися з квартири, він зникав на декілька днів. Що їв, де ночував — невідомо. Батьки збивалися з ніг, шукали, розпитували інших підлітків, друзів-наркоманів. Дізнавалися, що їхня дитина залишається в місті, що сина бачили то на одній, то на іншій вулиці. Додому він повертався сам, зовсім виснажений. І щоразу втрачав щось із одягу: то дорогі шкіряні туфлі, то светр, то джинсову сорочку.

Наприкінці січня Олександр зник надовго — на дев’ять днів. Повернувся у зовсім поганому стані, як ніколи розбитий. Спав три дні поспіль, прожив удома тиждень, і знову попросився погуляти. Батько Павло Олексійович сказав, що до його послуг книги, спеціально принесені від бабусі газети, кабельне телебачення — і надвір не пустив. О шостій вечора, подивившися із Сашком новини НТВ, батько пішов на роботу (аби більше бути поряд з сином, він вийшов на учительську пенсію за вислугою років і влаштувався нічним охоронцем у школі). Мати залишилася з сином. Вона поралася на кухні, мила посуд, встигла ще потушкувати м’ясо.

... Уранці Павло Олексійович, повертаючись з чергування, чомусь не зустрів дружину, як завжди бувало, біля універмагу «Гірник», коли вона прямувала на роботу. Павло Олексійович прискорив крок, своїм ключем відімкнув двері і перше, що побачив, —відкриті шухлядки шаф і розгардіяш у коридорі. У кімнаті на підлозі в калюжі крові він знайшов дружину, яка ще дихала. Не було сина і останніх цінних речей — магнітофона, норкової шапки, гаманця, джинсів. Уже все розуміючи, він викликав міліцію, «швидку», і почав надавати першу допомогу помираючій дружині...

Кіровоградська область.