Енріко Карузо — 130 років
Карузо не пощастило. Він народився «не тоді». І в період свого музичного змужніння не міг користуватися сучасними рекординговими студіями, які нині перетворюють на співаків навіть безголосих.
А можливо, це й добре. Карузо потребував мінімальних технічних див. І навіть за таких скромних технологій звукозапису — тоді ще грамофонного — його голос дожив до початку XXІ сторіччя. А ми, призвичаєні до опер у найякіснішому звучанні, все одно згадуємо неаполітанця Карузо як талісман тієї доби.
Надзвичайно обдарований співак храмового хору, Енріко доволі швидко прославився в рідному місті. А у 25 став знаменитим на весь світ. У 1903 році Карузо уперше співав в Метрополітен-опера. Він гастролював по всьому світу. Від Штатів до Москви співака знали як неповторного виконавця партій Фауста, Хозе, Герцога, Рудольфа, Радамеса...
Карузо випромінював те, що називають заяложеним словом «харизма». Є друковані згадки про його неймовірний вплив на зал. До того ж він умів так особливо виконувати неаполітанські романси, як цього не робив ніхто.
Повертаючись до того, з чого починали, можна зверхньо назвати ті часи технічним дитинством людства. Але саме тоді на землі жили справжні професіонали, які не дозволяли собі дурити публіку. І робили рекорди, нечувані для початку минулого століття: диски з оперними аріями у виконанні Карузо розійшлися мільйонним накладом! За запис лише одного диска Карузо отримував п’ять тисяч фунтів стерлінгів. Кажуть, за ці гроші можна було купити величезний будинок.
Лише перед одним люди безсилі: й тоді, й нині. Смерть Карузо принесла хвороба легенів — головного інструмента співака. Як написано у кавказькому епосі, колос гине від зерна свого.
