Те, що 24—25 січня відбувалося в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА, на перший погляд нагадувало модну молодіжну тусовку. Такі асоціації викликала насамперед публіка, на дев’яносто відсотків юна. Вона то переходила з кімнати в кімнату, то навмисно-випадково позувала перед об’єктивами, то сиділа на підлозі, поринувши в медитацію, то танцювала, а то й цілувалася в найтемнішому кутку. А що все-таки відбувалося? «Я це запитання ставлю собі вже увосьме!» — сказав симпатичний юнак у рожевих окулярах. Інший відповів, що хотів послухати тут електронну музику, хтось — джаз, хтось — подивитися на новенькі інсталяції, а хтось просто прийшов «повідриватися».
Міжнародний фестиваль музичних перформансів, звукових інсталяцій та комп’ютерних анімацій, передбачивши різні музичні смаки та вподобання передової української молоді, здається, задовольнив і перевершив сподівання кожного. За словами організаторів проекту Олексія Когана та Людмили Моцюк, «метою фестивалю є створення умов для контекстів сучасної музики та сучасного візуального мистецтва».
Мабуть, однією з таких умов було саме місце проведення мистецької акції приміщення Центру сучасного мистецтва, що є історичною пам’яткою ХVІІ ст. Тут довершена акустика, що створює особливу атмосферу, простір для звуку та відчуттів. На фестивалі прозвучали роботи молодих музикантів з України, Польщі, Швейцарії, Грузії. Сучасна музика, представлена музичними перформансами, поєднувала різні музичні стилі в їх електроінтерпретації. На цьому звуковому тлі представлено й сучасне візуальне мистецтво — комп’ютерні анімації та відеозвукові інсталяції. Останні приваблювали яскравим до неприродності колоритом. А от їх зміст можна було трактувати по-різному: шукати філософську символіку в «комп’ютерних бактеріях», проводити паралелі із сучасними тенденціями розвитку суспільства, вбачати тут пародію чи виклик класичному мистецтву. Або просто розчинитися на межі слухового та візуального.
На прохання оргкомітету не створювати «ефекту натовпу» — натовп таки виник, що особливо відчувалося в день виступу відомого джазового тріо із Польщі Олесь-Тшаска-Олесь. Музику польських гостей не можна було визначити поняттями «легкий» чи «важкий» джаз. Це була музика, сповнена водночас і роздумів, і дії.
На жаль, менше оплесків дісталося вокальному колективу «Музичні асамблеї», що є прихильником відродження музичної спадщини доби українського бароко. Мабуть, молодь стомилася від заангажованості мистецтва й підсвідомо прагне зміни традиційних критеріїв і сталих визначень. Музика, представлена на фестивалі, саме і відбиває оце прагнення формувати нові «словники».
Проблемою такого мистецтва залишається лише його внутрішня суть, а точніше, її відсутність. Тут важко визначити певні логічні закономірності будови чи змісту, невидиму силу впливу, що магнітом притягнула сюди стільки молоді. Припускаю, їх цікавить пошук істини, котра все-таки залишається за кадром. Приємна юна леді з оргкомітету фестивалю мило й ненав’язливо частувала всіх бажаючих вином, недорогим портвейном. Мабуть, справжні істини — лише в дорогому вині?
