Ця трагедія сталася на околиці містечка Пологи, що на Запоріжжі. 23 вересня минулого року серед білого дня зникла учениця 5-А класу Пологівської спеціалізованої загальноосвітньої школи №3: після уроків Яна з дозволу матері пішла провідати свою бабусю і додому не повернулася. Вранці наступного дня дівчинку знайшли в очереті мертвою — розтерзаною і згвалтованою. Через сорок днів Яні виповнилося б 10 років ...
— Того дня Яна не дійшла до своєї бабусі, — розповів прокурор Пологівського району Олександр Ревут. — Пошуки дівчинки ми розпочали в день її зникнення — стурбовані мама та бабуся Яни одразу звернулися по допомогу до міліції. Бо Яна була дуже слухняною дитиною. Не могла вона просто так піти кудись сама.
— Отож, — продовжив Олександр Федорович, — ми шукали дівчинку до настання темряви. Безрезультатно. А зранку задіяли старшокласників із школи, де навчалася Яна. Спочатку поблизу цегельного заводу знайшли її взуття, а потім — і напівроздягнуте тіло, прикидане очеретом. Через 2—3 дні встановити причину смерті Яни було б значно складніше: заподіяти таке дитині здатний хіба що маніяк або людина з хворобливими нахилами.
У пошуках Яни брав участь і той, хто добре знав, де сховав її тіло. Та хіба міг тоді хтось запідозрити у скоєному саме його — Якова із 8-Б,
14-річного троюрідного дядька Яни? Яків бігав до її однокласниць: «Чи не було у вас Яни?». Звертався до сусідів... А через день, коли хоронили Яну, він ніс попереду траурної процесії портрет своєї жертви.
— Яків теж потрапив у поле зору досвідчених працівників карного розшуку обласного управління, судмедекспертів та криміналістів, з яких для розкриття особливо тяжкого злочину терміново була сформована слідчо-оперативна група, — зазначив Олександр Ревут.
Звісно, опитували слідчі і Якова. Тоді вони й звернули увагу на те, що його свідчення не збігаються зі свідченнями тих, на кого він посилається. Закралися сумніви. Згодом їх підтвердили результати судмедекспертизи. На одязі, який вилучили в Якова, виявили сліди крові Яни. Незаперечні докази свідчили також, що саме він мав із нею статеві стосунки.
Його затримали у школі. Того самого дня у присутності адвоката на допиті Яків зізнався у скоєному. Дав згоду на місці злочину відтворити події 23 вересня. Все те занесено в протоколи, зафіксовано на фото- і відеоплівці. Як він зустрів Яну, котра йшла до бабусі, як запропонував провести дівчинку, як затягнув її до руїн цегельного заводу, придушив і згвалтував, а потім намагався знищити сліди свого злочину.
Ні, я не описуватиму ті жахи. Сподіваюся, мене зрозуміють і підтримають читачі, для котрих важливіше не ЯК скоєно злочин, а ЧОМУ так сталося.
За словами Якова, на нього «щось найшло...». Психіатри, обстежуючи підлітка, жодних відхилень у його психіці не виявили. Тобто він здатний відповідати за свої вчинки.
— Під час слідства ми з’ясували, що Яків любив дивитися по відео порнофільми, — повідомив Олександр Ревут. — Упевнений, це теж вплинуло на формування його світогляду і психіки. Як, до речі, і оті вбивства, котрі Яків щодня мав змогу спостерігати на екрані телевізора.. На будь-якому телеканалі — ріки крові, насильство, секс. Іноді створюється враження, що проти нашого народу ведеться інформаційна війна. Чий це спосіб життя нам нав’язують: пограбував банк — і ходить у героях? Що ми цьому протиставили? Яку ідеологію? Один за одним здаємо плацдарми нашої духовності. А їх захоплює зло...
— Для нас є Яків до скоєння злочину і є Яків після... — казала директор Пологівської ЗОШ №3 Ольга Яланська. — І як їх поєднати?! Яків особливо нічим не вирізнявся серед своїх однокласників, хіба що зростом. Фізично розвинений, на вигляд значно старший 14-літніх ровесників. Улітку він уже працював вантажником у торговельній фірмі. Любив похизуватися своїм торсом, привернути до себе увагу. Йому вже хотілося подобатися дівчатам...
— Це властиво всім підліткам, — приєдналася до розмови завуч школи Альбіна Донець. — І Яків такий був. Є в нас група дітей, котрих нам доводиться постійно контролювати. З ними й психолог працює. Але Яків до цієї групи ризику не входив. Правда, до 8 класу. З початку навчального року в ньому щось змінилося.
— Ні, Яків не був ідеальним учнем, — підтримала свою колегу Ольга Володимирівна. — Зірок з неба не хапав. Іноді й уроки прогулював. Характер — вибуховий, як у мами... Проте не було в нього отого звірства... Принаймні, хлопець його ніколи не виявляв. Хоча схильність цього підлітка до агресії шкільний психолог виявила ще кілька років тому. Збереглися тести Якова з 5 класу. Спочатку це була агресія прихована — малював різноманітну зброю, ні на кого не спрямовану. А в 7 класі намалював людину, у котрої замість пальців стирчали леза ножів... «Надивився фільмів про Фреді Крюгера...», — казала тоді психолог. Агресія наростала. Ми повідомили про це батькам Якова. «Та що ви там розказуєте!» — відмахнулися вони.
— Нині схильність до агресії психолог може виявити майже в кожного підлітка, — заявила Альбіна Валеріївна. — Та й не дивно, коли на їхні ще не зміцнілі душі виливається стільки всілякого бруду у вигляді тих самих низькопробних фільмів чи так званої бульварної літератури.
— А підліткам і зайнятися нічим, окрім як піти на дискотеку, де лунає така само агресивна музика, — докинув я.
— Та ні, — заперечила завуч, — лише на базі нашої школи працює 11 гуртків. У місті діє картинговий клуб. Є в нас спортивна й музична школи. Поруч — Будинок дитячої творчості. Кожний, якщо має бажання, може знайти собі корисну справу. Яків найбільше захоплювався грою на гітарі. Виступав на шкільних вечорах. Мріяв про сцену...
— То чому все-таки те сталося?
— Ми вже всім педколективом шукали відповідь на це запитання, аналізували події того дня... Того дня Якова, котрий не залишився на два останні уроки, зустріла його класний керівник. Вона всіляко намагалася повернути підлітка до школи, але той, пославшися на головний біль, відмовився зайти в клас. Потрібно було силоміць утримати? Як? До речі, класний керівник уже за якісь півгодини попередила батьків про відсутність їхнього сина в школі.
«Якби ми могли знати!..», — казали вчителі. Вони й сьогодні не можуть повірити в те, що сталося: «Він один не міг таке зробити. Навіть фізично не міг... І на допиті заявив, що, мовляв, був не один, але не пам’ятає, з ким... Щось приховує? Когось покриває? Матері передали одяг Якова, а в ньому — лист: «Мамо, не вірте, я не вбивав...». Як же так?..
...З тяжкими роздумами я залишав Пологи. Стояла відлига. Біля Яниної школи діти гралися у сніжки. Один із них влучив у мою спину. Я озирнувся. Неподалік стояло дівча з бісиками в очах. Вибачилася та й побігла до своїх подруг. Серед них могла бути і Яна...
Запоріжжя—Пологи—Запоріжжя.
