ГЕТЬМАНАТ

Так, гетьман Іван Мазепа і його діяльність (володів гетьманською булавою 22 роки — найдовше серед усіх українських гетьманів) були в центрі уваги більшості провідних європейських друкованих видань. Вражають і факти його біографії. І. Мазепа мав високе звання князя «Священної Римської імперії», був удостоєний найпрестижніших московських нагород, насамперед ордена Андрія Первозваного. Його багатства були не менші за царські. Свої літературні твори йому присвятили Д. Байрон, В. Гюго, Ю. Словацький, Б. Залеський, К. Рилєєв, О. Пушкін, Т. Шевченко, Б. Лепкий, С. Руданський, Ю. Дараган, В. Сосюра, Ю. Мушкетик. Образ І. Мазепи надихнув на творчість письменника Д. Дефо, філософа Вольтера, митців Е. Делакруа, Л. Буланжера, Т. Жеріко, Г. Верне, Ю. Коссака, О. Архипенка, І. Рєпіна, композиторів Ф. Ліста і П. Чайковського. Видатний німецький поет і драматург ХХ століття Б. Брехт написав «Баладу про Мазепу». Список істориків, які вивчали життя і діяльність І. Мазепи, містить сотні прізвищ. Про нього писали дипломати, університетські професори, полководці.

Якщо ж поставити І. Мазепу в контекст вітчизняних подій, то видатний гетьман, будучи палким прихильником Богдана Хмельницького і його прагнення створити самостійну українську державу, став ініціатором й організатором останнього збройного виступу проти імперського наступу на Гетьманщину. Закономірно, що саме в його оточенні визріла й сформувалася перша українська Конституція (автор — гетьман (з 1710-го по 1742 р.) в еміграції Пилип Орлик). За часів гетьманування І. Мазепи Україна була заможна й могутня (розвивалися сільське господарство, торгівля, ремісництво, будівництво, високого рівня набули освіта, культура, архітектура). За сприяння гетьмана Києво-Могилянська колегія 1694 року одержала статус академії, було засновано Чернігівський колегіум. На кошти І. Мазепи відновлено або збудовано цілу низку монументальних споруд у пануючому тоді в Європі стилі бароко. Тільки в Києві І. Мазепа побудував і капітально відремонтував 12 церков. Й нині маємо змогу милуватися величною спорудою дзвіниці собору Святої Софії (сам собор був відреставрований, оскільки з кінця XVІ століття стояв без даху й руйнувався), новим приміщенням Києво-Могилянської колегії, кафедральним собором у Переяславі. Гетьман фінансував і спорудження нових мурів, що оточують сьогодні Києво-Печерську лавру.

Іван Мазепа (1639—1709 рр.) народився в с. Мазепинцях на Білоцерківщині у шляхетській родині. Його батько був прихильником Б. Хмельницького й І. Виговського. Освіту майбутній гетьман здобув у Києво-Могилянській колегії та Варшавській Єзуїтській академії. Польський король Ян Казимир послав І. Мазепу вчитися до Європи (військова справа — артилерія; дипломатія; іноземні мови). За три роки він побував у Німеччині, Франції, Нідерландах, Італії. З 1669 року — на службі в П. Дорошенка. Учасник війни з поляками. Дипломат. 27 липня 1687 року обраний гетьманом Лівобережної України. Уклав з Петром І та царівною Софією Коломацькі статті (Київ тут уже вважається «прародительною вотчиною» московських царів, а Україна називається «Малоросійська земля під управлінням гетьмана». Збільшуються податки в царську казну, заохочується таємне інформування царя щодо дій гетьмана тощо. Новим для українсько-московських документів був указ про те, щоб гетьман і старшина «всілякими мірами й способами з’єднували малоросійський народ з великоросійським народом і приводили до міцної згоди ЧЕРЕЗ ШЛЮБИ ТА ІНШІ ДІЇ, щоб був під одною, їхньої царської пресвітлої величності, державою спільно...»). Брав участь у Північній війні (1700—1721 рр.) спочатку на боці Московії, а потім Швеції. 1704 року І. Мазепа поширив владу гетьмана на всю Україну.

Паралельно із зміцненням Гетьманської держави активізувався наступ царя Петра І на українські автономні права (зокрема, вимагалося, щоб гетьман уступив Польщі Правобережжя), що примусило І. Мазепу, як і колись Б. Хмельницького, шукати союзників у боротьбі з царем (спочатку ним став польський король С. Лещинський, а потім шведський король Карл XІІ). Український гетьман, як і більшість його попередників, крім хіба що І. Брюховецького, як свідчать московські документи, прагнув встановити «осібну державу», іншими словами, — повернути Україні незалежність, завойовану Б. Хмельницьким. 28 березня 1709 року І. Мазепа уклав угоду із Запорозькою Січчю, яку тоді очолював К. Гордієнко (за наказом Петра І, «щоби викорінити це зрадницьке гніздо», у квітні 1709 року московське військо під командуванням полковників Я. Яковлєва та Г. Галагана зруйнувало Чортомлицьку Січ, а захоплених у полон козаків розстріляло). В зовнішній політиці І. Мазепа вирішив орієнтуватися на молодого й амбіційного шведського короля Карла XІІ, на той час єдиного в Європі гідного опонента Петра І. Карл XІІ після успішних воєнних дій у Польщі та Саксонії вирішив завдати остаточної поразки Московській державі (армія Петра І раніше була розбита під Нарвою). Проте шведський король не мав достатнього війська для ведення успішних дій. «Останній вікінг», як називали Карла в Європі, покладався лише на свій видатний талант полководця. Під Полтаву, де на боці Петра І воювали козацькі полки новообраного гетьмана І. Скоропадського, Карл XІІ привів виснажене епідеміями військо без артилерії. Гетьманські полки безпосередньої участі в боях не брали. Долю битви під Полтавою вирішив прихід на допомогу Петру І калмицьких орд, союзництво яких з Москвою було щедро оплачено. Поразка шведів різко змінила ситуацію в Україні. Петро І жорстоко помстився І. Мазепі: його колишній денщик, а пізніше генералісимус О. Меншиков знищив гетьманську столицю Батурин (війська не пощадили навіть малолітніх дітей). І. Мазепа опинився в еміграції й помер у Бендерах 22 вересня 1709 року.

Звичайно, оскільки в написаному про гетьмана І. Мазепу (а це сотні томів художніх творів, історичних досліджень, зарубіжних повідомлень, легенд та переказів) досі переважають ідеологічні штампи — рудименти тоталітарного мислення, говорити сьогодні про істинний портрет українського гетьмана непросто. На пам’ять, наприклад, насамперед приходить Конрад Валленрод — герой творів Адама Міцкевича. К. Валленрод, як відданий патріот, не бачив іншого шляху боротьби з ворогами батьківщини, крім тимчасової служби їм, щоб у вирішальний момент завдати загарбникам смертельного удару.

Трагічність постаті гетьмана І. Мазепи по-шекспірівськи глибока (звичайно ж, не через його зміну орієнтації з Петра І на Карла XІІ — все набагато складніше, і про це — нижче), й, можливо, саме тому його образ такий привабливий. Адже чия з українських діячів (і минулого, і сьогодення) діяльність має не лише європейський, а світовий розголос?

Гетьман був високоосвіченою людиною (знав кілька європейських мов). Він розумів, що зближення з ІМПЕРСЬКОЮ Московією є загрозою не тільки козацькій незалежності, а й самому існуванню України. Ще патріарх Філарет, батько царя Михайла (який започаткував династію Романових), забороняв (1627 р.) поширювати книги, друковані в Україні. Після Переяславської ради царський указ 1672 року гласив, щоб українці «книжок у себе вдома таємно чи відверто не тримали, а щоб приносили і віддавали воєводі». Петро І на початку свого царювання видав указ, яким заборонявся український книгодрук: «Щоб ніяких книг, окрім церковних попередніх видань, не друкувати, а ті церковні старі книги з такими ж церковними -підправляти, перш ніж їх друкувати, згідно з великоросійськими книгами, щоб ніякої різниці і особливого нарєчія в них не було».

Чи вірив І. Мазепа у свій антицарський виступ? Важко відповісти на це запитання. Хіба що словами російського поета К. Рилєєва про те, що ніде й ніколи свобода без жорстокої боротьби не завойовувалася.

Український гетьман не був ні русофобом, ні русофілом. Він прагнув у дусі європейських традицій співіснувати з Московським царством насамперед на засадах Переяславської угоди Б. Хмельницького. Державна форма автономії у сучасній йому Європі була звичайним явищем: Нідерланди (перша національна держава на Старому континенті) були під протекторатом Іспанії, Прусія — під протекторатом Польщі, балканські народи — Туреччини, Ліфляндія (сьогоднішні Литва та Естонія) — під шведським протекторатом. Але так було в Європі, яка формувала свої принципи міжнародних взаємозв’язків протягом віків. Україна ж не лише географічно стояла на межі двох складових Євразії, що накладало свій відбиток і на її економіку та духовне життя, і на політику.

Перед тяжким вибором поставила немилосердна доба гетьмана І. Мазепу.

На наш погляд, сивоскроній гетьман наприкінці життя відкривав своє істинне обличчя лише в листуванні зі своєю коханою Мотрею Кочубеївною:

«Моє серце кохане!

Сама знаєш, як я сердечне, шалене люблю Вашу Милість, іще нікого на світі не любив так. Моє б теє щастя і радість було, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець з того може бути, а головно при такій злости і заїлости твоїх родичів. Прошу, моя любонько, не відміняйся ні в чім, як уже неєднократ слово своє і рученьку дала-єсь, а я взаємне, поки жив буду, тебе не забуду...».

Феномен гетьмана І. Мазепи — історичне явище, до якого ще не раз звертатимуться і вітчизняні дослідники, й зарубіжні. Адже події, що супроводжували конфлікт українського гетьмана з московським царем, — це лише вершина айсберга. Глибинний зміст українсько-московських стосунків початку XVІІ століття в зіткненні двох різних за характером політико-економічних систем: Україна ставала на капіталістичний шлях як у розвитку промисловості, так і в розвитку сільського господарства (фермерство замість кріпосницького визиску селян) тощо. Московський цар у будь-який спосіб прагнув розширити євразійську імперію, а в той же час в Україні активно засвоювали досвід європейського демократизму, що знайшло свій закономірний вияв у створенні вже згадуваної однієї з перших у світі конституцій (гетьмана П. Орлика).

Несумісність моделей суспільно-політичної поведінки в Московії та Гетьманщині (в першій все залежало від волі самодержця, в другій — від закону, перед яким усі рівні) давала про себе знати протягом усього існування козацької держави. Свавілля царських воєвод та служилих людей в Україні викликало протест козацької еліти ще в часи Б. Хмельницького, а особливо після нього. Так, полковник Г. Гуляницький (відданий прихильник гетьмана І. Виговського) відверто заявляв московським воєводам: «Будучи у складі Польщі і Великого князівства Литовського, за права й вольності свої ми стояли і завоювали свободу. Так само і вам кривд і грабежу не подаруємо». Рівень правової культури в Гетьманщині врешті-решт виявив себе у «Пактах і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» 1710 р. (зауважимо, що Конституцію США прийнято 1787 р., а в Росії конституційні громадянські свободи проголошено лише 1905 р.).

У роки гетьманування І. Мазепи козацька держава зазнавала тяжких людських й економічних втрат: десятки тисяч українців гинули й калічились у численних військових кампаніях імперії (за 1678—1701 рр. козаки-гетьманці брали участь у 20 походах московитів проти турків та кримських татар), гинули на будівництві російських міст, каналів, фортець (зокрема, на будівництві заснованого 16 травня 1703 р. Санкт-Петербурга працювало близько 60 тисяч вихідців з України). Масове вивезення з України продовольства, худоби й фуражу, утримування московських військ призвели до гострого невдоволення козацтва й загалом населення гетьмануванням І. Мазепи. Його навіть вважали «вітчимом України», «запроданцем», «московською душею» тощо.

Наступ на права України йшов широким фронтом, і це відповідало логіці розвитку імперської держави, яка в пошуці власної ідеології самопроголосила себе наступницею величі й могутності Давнього Риму. В «Сказанні про князів Володимирських» родовід московських царів виводився від римського імператора Августа Октавіана (?!). Київ, як і в цілому Україну, московські самодержці оминути не могли ніяк — тут жив князь Святий Володимир, який прийняв християнство. Звідси до Москви перейшов патріархат. Узявши на себе місію захисту світового православ’я, московські самодержці кинули виклик насамперед туркам, котрі 1453 р. захопили Константинополь (колишню столицю Візантії — Східної Римської імперії, герб якої — двоголовий орел став гербом Московії, а потім і Російської імперії Петра І. Трикольоровий державний прапор цар привіз із Голландії). Вихід до Середземномор’я Росії, щоправда, не вдався, Україну ж Москва врешті-решт підкорила повністю.

І. Мазепа, як мудрий і досвідчений політик, ясно уявляв майбутнє козацької держави у складі Московії: швидка трансформація у російську провінцію, економічний занепад, насильницьке нав’язування краю назви «Малоросія», замість утверджуваної Б. Хмельницьким «Україна», русифікація, культурна відсталість. Що й сталося.