На жаль, квадратні метри житлової площі дедалі частіше стають предметом сімейних конфліктів і судових розглядів.

...Катерина Семенівна не може говорити без сліз. Часом її голос зривається, і вона замовкає, щоб заспокоїтися. 

Ця історія типова для нашого часу. Чи допоможе в цьому випадку суд? Чи в силах він змінити людину, щоб вона продуціювала добро? Складне запитання.

Перший шлюб Тетяни був невдалим, тому доньку довелося виховувати одній. Допомагала мати — Катерина Семенівна, яка любила і жаліла онуку. Тим більше що назвали дівчинку на честь бабусі. Свого часу Катерина Семенівна одержала квартиру в Луганську, де Тетяна й виросла. Але в 1972 році після того, як помер її чоловік, Катерина Семенівна поїхала до Свердловська Луганської області, а дочці залишила однокімнатну квартиру. Невдовзі Тетяна познайомилася з молодим чоловіком, який ніби збирався створити сім’ю. Катерина Семенівна не поспішала радіти, тому що Володимир з перших днів знайомства не викликав у неї довіри. За її словами, Володимир одразу став поводити себе як господар квартири, приводив гостей. При цьому не поспішав реєструвати шлюб і зробив це лише через чотири роки спільного життя. Але Катюшу вдочеряти не став. Хоча сьогодні каже, що любив дівчинку і нічого для неї не шкодував.

Катюша була обдарованою дівчинкою. З дитинства захоплювалася вокалом і хореографією, чотири роки тому перемогла на всеукраїнському конкурсі «Діти України». Щоб довести своє справді батьківське ставлення до пасербиці, Володимир називає сьогодні суми грошей, які витратив на Катрусине навчання, і розповідає про те, як добре і дружно вони жили втрьох, поки не померла дружина.

Смерть Тетяни загострила й без того напружені відносини між зятем і тещею. Після смерті Тетяни гостро постало питання про квартиру. Без суду його неможливо було вирішити.

«У 2001 році моя дочка померла, і я стала опікуном моєї неповнолітньої внучки Бородавченко Катерини Олександрівни, прописалася в спірній квартирі, стала там жити і виконувати свої опікунські зобов’язання, — написала Катерина Семенівна у позовній заяві до Жовтневого суду Луганська. — Після смерті дочки відповідач створив нестерпні умови для спільного проживання в квартирі. Там ночували напідпитку чоловіки й жінки, щоразу різні, а ми з внучкою змушені були тулитися в сусідів і знайомих, бо треба було дочекатися закінчення навчального року. А потім Красников В. А. взагалі забрав у мене ключі від квартири і вигнав нас, викинувши наші речі». Катерина Семенівна була змушена забрати Катю і відвезти її до Свердловська, перервавши таким чином її заняття вокалом у музичному коледжі.

Володимир дії тещі, м’яко кажучи, не схвалює.

— Навіщо було забирати Катьку з Луганська? —обурюється він. — Вона могла жити у будь-кого з родичів, скажімо, у двоюрідної сестри моєї покійної дружини, і продовжувати навчання.

16-річна Катя від такої пропозиції досі жахається.

— Він ніколи не займався моїм вихованням. Все, що треба було для навчання і моїх виступів, купувала бабуся. Точніше, давала мамі гроші. Він шкодував навіть копійку, і мама змушена була звітувати перед ним за кожну витрачену гривню. Вела спеціальний зошит, куди записувала витрати. Я називала його татом тільки тому, що мене мама про це просила. Останнім часом вона його просто боялася.

На думку Катерини Семенівни, у Красникова немає жодних моральних прав надалі мешкати в квартирі. Дбаючи про майбутнє Катюші, яка через обставини, що склалися, стала сиротою, вона добивається, щоб квартира залишилася за онукою. З метою захисту особистих та майнових прав і інтересів Каті вона й звернулася до суду. Просила одне: «Виселіть Красникова Володимира Олександровича з квартири... без надання іншого житлового приміщення».

«В спірну квартиру вона (Катерина Семенівна. — Авт.) не вселялася на період опіки, та й не може вселитися, бо я проти цього заперечую. Самостійного права на житлову площу в квартирі вона не має», — в свою чергу написав у своєму, зустрічному, позові до того ж Жовтневого суду Красников. Розглянувши обидва позови, суд у серпні цього року виніс вердикт: позовні вимоги Литвиненко Катерини Семенівни задовольнити. Красникова Володимира Олександровича із квартири виселити без надання іншого житла.

Але на цьому історія не скінчилася. Апеляційна скарга Красникова вивела конфлікт на новий виток. «Я в квартирі проживаю багато років, вона є моїм єдиним житлом, виселятися мені нікуди, тим паче що я — інвалід війни. Спиртним я не зловживаю, займаюся суспільно корисною працею. Квартирне питання, що виникло, можна вирішити іншим способом, але позивачка заперечує проти будь-яких варіантів. Їй хочеться викинути мене з квартири, зробити з мене бомжа, хоча, згідно з Конституцією України, я, як будь-який громадянин, маю право на житло», — написав Красников в апеляційній скарзі.

Але ж і Катя, як громадянка України, на захисті інтересів якої стоїть та сама Конституція, має таке само право на житло! Щоправда, Красников не заперечує проти того, щоб Катя жила з ним в одній квартирі.

Кажучи про те, що квартирне питання «можна вирішити іншим способом», Володимир Красников має на увазі ось який варіант.

— Як інвалід війни ІІІ групи, я перебуваю на квартирному обліку в Луганському міськвиконкомі і скоро, можливо, наступного року, одержу квартиру, — розповідає він. — Коли в мене буде своя житлоплоща, я цю залишу. Сьогодні без квартири мені не можна. Я займаюся бізнесом. Маю майстерню з ремонту машин і виготовленню дверей. У квартирі сидить диспетчер, котрий приймає замовлення, — виправдовується Красников. —Усі гроші, які заробляв, йшли на виховання Каті.

Катерина Семенівна не вірить Красникову. У варіант, за якого він, одержавши свою квартиру, виїде з цієї, вона не вірить. Вважає, що Красников хитрує. Чекає повноліття Каті, після чого просто випише її з квартири, в якій вона поки що не живе. Катерина Семенівна заявляє й своє право на квартиру, бо ця житлоплоща виділялася їй, а не цій, зовсім чужій людині. Не для себе вона старається, для Каті —єдиної онуки, сироти, за яку відповідає й якій замінила матір.

Апеляційний суд, що відбувся в листопаді, скасував рішення Жовтневого суду. Красников у квартирі залишився. В інтересах неповнолітньої онуки Катерина Семенівна продовжує добиватися справедливості. Сподівається, що суд врахує і моральний, і людський аспекти.

Луганськ.