Безперечно, найпопулярнішим тостом у новорічну ніч 1943-го був «За перемогу». Незалежно від того, якою мовою він промовлявся. Втім, якщо і обходилися без навіть дуже скромного застілля (а їх практично не було), це вважалося найкращим побажанням. Вже півроку тривала Сталінградська битва, від результатів якої практично залежали результати другої світової війни та доля світу.
«Вітаю тебе з Новим 1943 роком — роком перемоги над німецько-фашистськими загарбниками», — такі саморобні листівки отримували рідні радянських бійців. Ставали популярними також малюнки «мілітарізованих» ялинок. Замість голок у них були штики, на яких, наче іграшки, висіли ворожі літаки, танки, гармати. Подарунки з фронту складалися з продовольчих пайків, шматків мила та саморобних запальничок. Утім, траплялися й винятки.
А з дому польова пошта приносила зазвичай дитячі малюнки або вишиті полотняні кисети для махорки. Однак і тут все залежало від родини.
«Ми не святкували Новий рік. Було не до того. Адже практично безперервно йшли бої за Сталінград. Приміром, протягом години один будинок міг переходити з рук у руки. А святковий феєрверк замінювали сліди трасуючих куль та залпи гармат. Хоча, звісно, не забували й про свято. Щоправда, обходилося воно лише поздоровленням командира та побажанням швидшої перемоги над ворогом. Робили й стінгазети», —розповідає ветеран Великої Вітчизняної війни Іван Кіндратович Єсипчук. Мешканець Херсона, на фронт він потрапив у 19-річному віці. Багато чого довелося пережити і побачити. Та й військова спеціальність неабияка — сапер. Проте Іван Кіндратович не лише заміновував і розміновував, а й наводив понтонні мости. Для нього війна закінчилася в 1946 році в Румунії. А згодом — зміна професії. Працював художником у столичних кінотеатрах. Але ще й досі не може забути тих буремних днів. А щодо новорічних поздоровлень, то Іван Кіндратович бажає читачам «ГУ» насамперед мирного неба й міцного здоров’я.
