Коли ми телефоном домовлялися про зустріч, Василь Васильович Дем’яненко, доцент Тернопільської медичної академії імені І. Горбачевського, сказав: «Ви мене впізнаєте — я трохи схожий на Джиммі Картера».
І він таки справді скидається на колишнього президента США, до речі, цьогорічного Нобелівського лауреата. Дем’яненко —людина поривиста, імпульсивна, про таких кажуть «живчик». І хоча до Нобеля він не дотягнув, але заслуженим винахідником України став. На його рахунку — понад 60 винаходів.
— 1973-й? — перепитує Василь Васильович. — Для мене він був щасливий — тоді я захистив кандидатську дисертацію. І зустріч Нового року добре пам’ятаю. Напередодні, 30 грудня, я зробив доповідь на засіданні товариства магнітологів у Москві й отримав високу оцінку. Окрилений повертався до Саранська, де тоді жив. Але не тільки вдала доповідь була причиною того. Вдома чекали найдорожчі гості — з Білої Церкви приїхали мої батьки, щоб разом зустріти Новий 1973 рік. Головною прикрасою святкового столу був кролик, якого нам передали батьки дружини з Рівненщини. Так чітко це запам’яталося, бо то були часи суцільних дефіцитів, і в Мордовії жилося несолодко. А ще 1973-й запам’ятався подіями в Чилі — ми всі співпереживали Альєнде, Корвалану. Там, у Саранську, у нас було потужне українське земляцтво. Вдома з дружиною розмовляли тільки українською. Мені навіть снилося, що читаю лекцію рідною мовою.
За першої нагоди Дем’яненки повернулися на батьківщину. У Тернополі Василь Васильович очолив медсанчастину об’єднання «Ватра» — передового підприємства світлотехніки колишнього Союзу. Передового не тільки технічно, а й соціально. Створювали автоматизовану систему охорони здоров’я. І дещо вдавалося. За рік лише завдяки профілактиці й контролю знизили на 25 відсотків захворюваність працівників на серцево-судинні недуги. Шкода, що всі ці здобутки не мали продовження — нині вижити б підприємству.
Там, на «Ватрі», В. Дем’яненко пройшов добру школу. Вірус творчості вразив його серйозно й надовго. Нині Василь Васильович очолює відділ ліцензійно-патентної роботи медакадемії. Цього року тут оформили сто винаходів — своєрідний рекорд за останнє п’ятиліття. А все тому, що ректорат знайшов можливість матеріально заохочувати винахідників і раціоналізаторів. І не тільки викладачів, а й студентів. Одне зле, апарати, які могли б рятувати людей, є в одиничних екземплярах. Високу оцінку тернопільські винахідники отримали в інституті Шалімова, опіковому центрі, однак міністерства оборони і з надзвичайних ситуацій не мають коштів, щоб замовити їх серійне виробництво.
— Особливо прикро, — каже Дем’яненко, — коли бачиш, що винаходи, запропоновані нами кілька років тому, реалізують за кордоном. Якщо наш прилад для опромінення крові ультрафіолетом коштував би 120—140 доларів, то аналогічний шведський продають за 12—14 тисяч доларів. І таких прикладів багато.
Василь Васильович щедро роздає ідеї іншим. Каже, що всього самому не реалізувати — життя не вистачить. А наснагу до творчості черпає... в поезії. Винахідницька робота, вважає він, змінює стиль мислення, він стає асоціативним. Працює, скажімо, над приладом, для поліпшення зору і починає шукати, що казали про світло Пушкін, Шевченко, Леся Українка... І знаходить у поезії підтвердження своїм ідеям.
Взагалі Василь Васильович кохається у поезії. Особливо любить Пушкіна, Бернса, Єсеніна. Щедро здобрює поезією свої лекції, а читає він курс екстремальної медицини. Вважає, що серйозна наука так легше сприймається. І студентів спонукає заглянути до томика поезій — медикові емоції аж ніяк не зайві.
Він вважає себе щасливою людиною. У нього — улюблена справа. Творча робота для нього — насолода, як він каже —кайф. Філософськи ставиться до теперішніх труднощів: реалізувати себе можна завжди, було б бажання. Сорок років живуть у злагоді й любові з дружиною, виховали двоє дітей, мають четверо онуків.
2003 рік Василь Васильович зустрічатиме в Росії, де живе донька з сім’єю. Усе повторюється. Як тридцять років тому.
Тернопільська область.
Келих для добровольця
Понад 2,5 тисячі пляшок червоного вина отримають на Новий рік добровольці, які беруть участь в очищенні узбережжя Галісії від нафти, що вилилася з танкера «Престиж». Як передає агентство Ассошіейтед Пресс, таке рішення ухвалила влада Іспанії. Вино призначено для матросів військових та цивільних кораблів, добровольців, котрі працюють на березі, а також для пілотів літаків та геліокоптерів.
Як заявив глава північної іспанської провінції Ріоха Педро Санса Алонсо, такий новорічний подарунок додасть сили працюючим на узбережжі, особливо якщо на свята похолодшає.