«Бий чорномазого! Так йому!» Щільно обступивши нещасного, кілька чоловік, штовхаючись, руками і ногами били одного. Гамселили довго, та ще певно, десь завезли чи затягли непритомне тіло, адже піднята по тривозі рідня знайшла «свого» аж по обіді наступного дня у зовсім іншому місці. Дорогою до лікарні потерпілий ще хрипів, а біля реанімації затих назавжди. На смерть забита молода людина — підсумок «культурного» відпочинку в місцевому будинку культури мешканців олександрійських мікрорайонів Жовтневий і Перемога.
Наймолодшому з «відпочивальників» — тринадцять років, найстаршому — тридцять, він має дружину і дев’ятирічну дитину. Інші — учні ПТУ, студент технікуму, студент педагогічного коледжу. Загиблому було 26 років, у коледжі не навчався, на цьому світі залишив двох малолітніх дітлахів і дружину. Таку різновікову і загалом різнобарвну компанію об’єднала дискотека — найцивілізованіший спосіб відпочинку з усіх, що є в типових робітничих селищах на околиці промислового міста. Про інше, неорганізоване, дозвілля мешканців віддалених житлових масивів, можна тільки здогадуватись. Інформація про нього зустрічається хіба що в міліцейських зведеннях.
Професійні культпрацівники сьогодні з ностальгією згадують сумнозвісні радянські «2 копійки на культуру», тому що нині за «культурною» статтею міський бюджет дає в рік на душу населення 3,06 гривні. Цього ледь вистачає на утримання тих будинків культури та кількох бібліотек. Періодику їм передплачують здебільшого спонсори, а на масові урочисті заходи добровільно-примусово скидаються місцеві бізнесмени. Так і складається культмасова робота з окремо взятих заходів: народні гуляння в день державних свят, футбол вищої ліги на місцевому стадіоні, та на вибори хтось із кандидатів привезе, бува, групу підтримки у складі кількох «народних» і «заслужених». Тим часом повсякденна робота поступово згасає. Творчі колективи казенних і відомчих БК змушені самі заробляти гроші на своє утримання, мистецькі гуртки Палацу школярів і молоді зазнали скорочення і незабаром стануть платними, у школах ліквідовано музичні факультативи. У мікрорайоні Перемога, про клубне життя якого йшлося на початку, в обох школах скорочено посади завучів з виховної роботи...
На жаль Олександрія, як і інші невеликі міста із згасаючою промисловістю, не має коштів на комплексні програми культурного виховання підлітків. Уже підростає покоління, яке не знає, що не можна плювати на тротуар і лаятися у присутності дівчини, не відрізняє пейзаж від натюрморту і щиро вірить, що реп — справжня класика. Але провінція з останніх сил ще тягнеться до мистецтва. Численні кафе і ресторанчики змагаються в якості живого звуку, переманюючи одне в одного дипломованих співаків з музичними комп’ютерами «Ямаха» (деким з них справді можна заслухатись). Але і цей вид мистецтва доступний лише за гроші, яких ніде заробити — і молодь слухає радіо — російськомовний блатний «Шансон», яке безкоштовно транслюють біля популярних пивних ларків...
Насамкінець хотілося про приємне. Тиждень тому дочекалися події: з постановкою приїхав Кіровоградський обласний драмтеатр. У відреставрованому приміщенні старого Олександрійського театру актори зіграли виставу із сучасного життя. Ненормативна лексика, брудна білизна людських стосунків у драматургічному втіленні з незвички дещо шокували публіку, що скучила за прекрасним. Чи потрібно було для цього чекати приїзду нащадків Театру корифеїв? Чи, може, справді провінціалам треба звикати до свого місця і ставати простішими?
