Від комуни — до кооперативу

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Ружинський» відзначив своє 80-річчя. Передісторію його можна знайти в Повному зібранні творів Леніна. 22 червня 1921 року він написав неофіційному представникові РРФСР у США Л. Мартенсу: «Я за... Я згоден усіляко підтримати». Річ у тім, що цей кооператив веде своє літочислення від комуни «Новий світ», створеної далеко за океаном саме для того, щоб повернутися на рідну землю й господарювати тут по-новому.

А тут іще такі новини з Росії: революція, нове життя, «Землю — селянам!» А з-поміж тих, хто подався за океан шукати кращої долі, було немало людей, які бажали стати фермерами, хоч не завжди це вдавалося. Вивчали агрономію, тваринництво, техніку. Входили до складу різних партій. Ті, хто підтримував політику більшовиків, організували в Нью-Йорку Північно-Американське товариство допомоги Радянській Росії. Воно поширювало свою діяльність і на інші міста США та Канади. Перший з’їзд товариства, що відбувся у США 1921 року, вирішив направити до Радянської Росії організовані комуни. От про це Ленін і написав, що він — «за». 1921 року злилися сільськогосподарські комуни міст Калгарі (провінція Альберта в Канаді) та Чикаго і Клівленда — так було створено комуну «Новий світ». До неї ввійшли 13 робітників з групи Якова Дудкіна та 17 членів гуртка Павла Сиповича. Вони приїхали до Нью-Йорка, де до них приєдналося ще п’ять осіб з Канади та штату Каліфорнія. Головою комуни обрали Я. Дудкіна. Комунари уклали статут своєї організації, за яким її члени мали сприймати комуну як організацію, що допомагає втілювати в життя великі революційні принципи вільної праці.

До речі, Ленін у тому листі зазначав далі, що комунари повинні знати про труднощі, які чекають їх у Росії, підкреслював, що головне — техніка, продовольство. І справді, реемігранти готувалися до від’їзду грунтовно. Здали зароблені гроші у спільну касу, закупили сільськогосподарську техніку, інструменти та посівний матеріал. 18 липня 1922 року комунари завантажилася у Нью-Йорку на пароплав і 23 серпня прибули до Москви. Їм визначили Таращанський повіт. Проте комунарів не влаштовувала та земля. І вони вибрали Ружин. Сьогодні можна тільки уявити собі, як селяни 80 років тому дивилися на ті перші п’ять тракторів, що їх комунари привезли з собою... Скоро їх поля зросли до 1600 десятин. Вони відновили будинок, що раніше, як і земля, належав поміщику Злотницькому, розмістили тут контору, клуб та бібліотеку, придбали автомобіль, різний інвентар, побудували електростанцію з вітряним двигуном, водокачку.

Вісім десятиліть — то наче й не багато з точки зору історії. Але про події тих часів нині можуть розповісти тільки німі свідки — документи. Тридцять літ тому випало разом з ружинськими колгоспниками святкувати п’ятдесятиріччя комуни. Уже тоді вдалося поспілкуватися тільки з єдиним очевидцем перших її кроків — Леокадією Сипович, дочкою одного з організаторів комуни. Їй у день свята присвоїли звання почесної колгоспниці. Вона була ще мала, коли почула від батька: їдемо додому. І не знала тоді, що все подальше життя докорінно зміниться. Хоч не такою вже й гостинною виявилася рідна земля. Тракторист, виїжджаючи в поле орати чи сіяти, брав із собою гвинтівку, а на головному господарському будинку весь час чергував кулеметник...

Фотознімки, документи тих часів більше розповідають про здобутки. Знаходимо дані про школу, дитсадок і ясла, їдальню, пекарню, про електрику й радіо. А ще про те, що харчувалися й одягалися комунари безкоштовно — за рахунок комуни. І про рекордний на той час урожай пшениці — по 150 пудів з гектара. Комунари спорудили метеостанцію, вивчали вплив мінеральних добрив на врожай, ефективність різних сортів. Отож поєднували американський досвід з ідеями більшовиків. З життям комунарів знайомилися делегації Італії, Франції, приїздили сюди тогочасні керівники України. Та був і інший бік. Побачивши радянську дійсність і політику більшовиків зблизька, частина комунарів розчарувалася й повернулася назад. Навряд чи жалкували згодом, коли читали про голод в Україні. А влада 1934 року поставила крапку на комунарському експерименті: «Новий світ» став такою артіллю, як і всі інші. 1950 року шість колгоспів, що діяли в Ружині, було об’єднано в один.

Його трудівникам пощастило на керівників. 1961 року колгосп очолив Микола Маркович Гибало. Про таких керівників кажуть: самородок з народу. 31 рік його головування — то постійне зростання господарства. Тепер у Ружині є вулиця Миколи Гибала.