Створити умови для реальної доступності ліків усім верствам населення

Можна однозначно стверджувати, що серед найважливіших соціально-економічних проблем, які стоять нині перед суспільством, пріоритетною є створення умов для реальної доступності медикаментозного забезпечення населення.

За роки незалежності фармацевтична галузь зазнала істотних змін, держава відмовилася від монополії в питаннях виробництва і реалізації лікарських засобів, створивши умови для ринкових перетворень, приватизації та корпоратизації підприємств, які виготовляють ліки, становлення дистриб’юторської мережі, стрімкого розвитку аптек, їх філій, аптечних пунктів та аптечних кіосків різних форм власності.

Нині у країні лікарські засоби виготовляють 172 промислові підприємства, а реалізацію їх населенню здійснюють понад 25 тисяч аптечних закладів.

Важливо, що відзначається позитивна динаміка розвитку вітчизняної фамацевтичної промисловості, темпи приросту обсягів виробництва ліків становлять щорічно 15 відсотків, щоправда, цього року динаміка дещо сповільнилася. Це дало змогу втричі збільшити асортимент та обсяги вітчизняних ліків, що надходять на фармацевтичний ринок. Якщо у 1991 році українські ліки було представлено 784 препаратами, то сьогодні їх асортимент уже становить близько трьох тисяч.

Освоєно 300 найменувань нових вітчизняних препаратів, які раніше в нашій країні не виготовлялися, а надходили по імпорту.

Безумовно, жодна країна світу не може забезпечити свої потреби ліками власного виробництва. Навіть багаті, промислово розвинені країни — США, Японія, Німеччина та інші — імпортують лікарські засоби. Тому об’єктивно, Україна також не може обійтися без імпорту ліків, які не виготовляються в нашій країні, або виробляються за високими технологіями, ще не освоєними в нас, та нових оригінальних препаратів, так званих брендів, завдяки яким впроваджуються сучасні методи лікування захворювань, що раніше вважалися невиліковними.

Тому дуже важливе правильне розуміння потреби в імпорті ліків передусім для того, щоб виробити цивілізовані, стабільні правила їх реєстрації та надходження в країну.

Щорічно в Україні реєструють майже 800 нових препаратів, а Державний реєстр нараховує вже більш як 8 тисяч найменувань лікарських препаратів.

Обсяги, ємність українського фармацевтичного ринку в нашій країні становлять 3,5 млрд. грн., а питома вага вітчизняних препаратів — 46 відсотків. До прикладу, на початку 90-х років фармацевтичний ринок більш як на 70 відсотків було заповнено ліками іноземного виробництва. Слід відзначити, що в Україні створено професійну, організаційно чітку систему реєстрації лікарських засобів, якої нема в жодній із країн СНД, та яку позитивно оцінюють відповідні європейські структури. Державний фармацевтичний центр, який організовує весь комплекс робіт із реєстрації лікарських препаратів, вирішує важливі для суспільства проблеми з регулювання ринку лікарських препаратів, насамперед щодо забезпечення їх якості, ефективності та безпечності.

Безперечно, як здобуток фармацевтичної галузі на цьому етапі розвитку слід розглядати діяльність Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів, яка в бурхливому морі українського фармацевтичного бізнесу відіграє важливу роль у запобіганні надходження до споживачів лікарських препаратів, які не відповідають стандартам якості.

За період становлення нашої державності на найбільших підприємствах галузі ЗАТ фармацевтична фірма «Дарниця», ЗАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», ВАТ «Фармак», ЗАТ «Індар» та деяких інших відбулося та триває технічне переоснащення: створені дільниці та виробництва низки важливих препаратів згідно з міжнародними вимогами і правилами GMP.

Справді, це сучасні підприємства, на яких уже виготовляють значну частку препаратів, що пройшли відповідну сертифікацію і не відрізняються за якістю від зарубіжних аналогів.

Докорінні зміни, що відбулися у фармацевтичній галузі під час переходу до ринкових відносин, на жаль, супроводжуються не тільки здобутками, а й значними негативами. Це, зокрема, втрата з боку виконавчої влади координаційних функцій у роботі приватизованих фармацевтичних підприємств, неефективне управління державною часткою майна, поява на ринку фальсифікованих лікарських препаратів, значне зростання цін на ліки, внаслідок чого вони недоступні населенню, тощо.

Малоефективна діяльність створеного декілька років тому в складі Міністерства охорони здоров’я Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою і виробництвом лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Тепер одні й ті самі препарати виготовляються на 5—7 підприємствах, що призводить до невиправданої конкуренції між вітчизняними виробниками. На більшості фармацевтичних підприємств залишається низький рівень технологічного обладнання, на якому фактично неможливо виготовляти препарати у сучасних лікарських формах.

Високі темпи приросту вітчизняного виробництва ліків були у 2000—2001 рр., але ця тенденція не збереглася.

Уже протягом останніх чотирьох кварталів поспіль (чого не відбувалося навіть у кризові 1998—1999 рр.) абсолютні показники виробництва лікарських засобів зменшилися, а приріст виробництва поступово знижується упродовж дев’яти кварталів поспіль.

За оцінками експертів, у четвертому кварталі 2002 р. відбудеться деяке зростання виробництва порівняно з попереднім кварталом, проте втрата динаміки приросту виробництва очевидна.

До мінімуму зведено експорт вітчизняних ліків, тепер практично всі препарати, виготовлені в Україні, постачаються на внутрішній ринок.

Неможливо позитивно оцінити роботу департаменту стосовно координації із забезпечення у країні належної дистриб’юторської практики. Можливо, причиною низької ефективності роботи департаменту на стратегічному для держави напрямі є надто широкий спектр питань, якими він опікується, та дублювання функцій інших структур Міністерства охорони здоров’я.

Незрозуміло, чому департамент має дублювати роботу з контролю якості лікарських засобів Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів і виробів медичного призначення, до речі, з уже добре і чітко налагодженою роботою.

Очевидно, було б доцільно вивільнити працівників Департаменту від видавання ліцензій на право здійснення оптової та роздрібної реалізації лікарських засобів.

Мої колеги, досвідчені провізори із різних регіонів України, називають цинізмом, коли, скажімо, аптеки комунальної власності, побудовані за державні капіталовкладення за типовим проектом, і в яких відлагоджено на високому професійному рівні роботу, мають звертатися в Київ по одержання ліцензії. На думку багатьох фахівців, роботу з видавання ліцензій слід передати органам охорони здоров’я на місцях, а за Міністерством охорони здоров’я залишити встановлення чітких умов, за яких може видаватися ліцензія на відкриття нових аптек та здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов діяльності. Можливо, це допоможе запобігти відкриттю нових аптек в погано пристосованих приміщеннях, в невідповідних нерідко антисанітарних умовах.

У суспільній свідомості й у діях тих, хто займається фармацевтичною діяльністю, має бути розуміння того, що фармацевтичний бізнес — це специфічний вид діяльності, особливістю якого є створення доступності медикаментозного забезпечення населення.

Проблема доступності лікарських засобів надзвичайно актуальна для нашої країни. В економічно розвинених країнах цю проблему вирішують за рахунок і прямих, і непрямих заходів регулювання. Пряме регулювання — обмеження торгових націнок, реєстрації і контролю за цінами — діє здебільшого для тих лікарських засобів, вартість яких повертається системою соціального страхування, тобто за рахунок держави. Це має такий вигляд: два учасники ринку — держава (платник) і виробник (продавець) вступають у добровільні відносини, встановлюючи ціну і кількість лікарської продукції, яка може бути обмежена (закуплена) за визначеною ціною.

Непряме регулювання здійснюється за рахунок пільгових переліків життєво необхідних лікарських засобів, які держава гарантує закупити у вітчизняного виробника або імпортера, при цьому визначаються граничні націнки і буде відома вартість цих препаратів на ринку. По суті, це має бути державне замовлення з урахуванням необхідності медикаментозного забезпечення для виконання національних та державних медичних програм. Це, зокрема, такі важливі програми: Національна програма «Діти України на 2002—2005 рр.», Національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001—2006 рр.», Програма профілактики та лікування артеріальної гіпертензії в Україні; Державна комплексна програма соціально-медичного забезпечення ветеранів війни на період до 2005 р. та ін.

Часткова або цілковита оплата лікарських препаратів може здійснюватися через фонди добровільного медичного страхування, впровадження якого очікується в нашій країні. Безумовно, можуть бути й інші конструктивні пропозиції щодо забезпечення цінової доступності лікарських засобів.

Слід відзначити, що проблемою здешевлення цін на ліки, забезпечення їх доступності для всіх верств населення опікуються і законодавчі, і виконавчі органи влади. У зв’язку з цим нелогічні й невчасні пропозиції щодо здешевлення лікарських засобів з одночасним введенням податку на додану вартість. За розрахунками багатьох фахівців, введення податку на додану вартість на лікарські засоби і вироби медичного призначення підвищить вартість медикаментів у середньому на 15—20 відсотків і, за нашими розрахунками, збільшить витрати населення на суму 368 млн. грн., потребуватиме додаткових витрат бюджету на 123 млн. грн.

За даними Держкомстату України, за І півріччя 2002 р. 75 відсотків медикаментозного забезпечення здійснюється за рахунок коштів населення. Сума компенсації бюджету за відпуск ліків окремим категоріям хворих становить лише 2,7 відсотка від загальної реалізації.

Враховуючи низьку купівельну спроможність населення, обмеження фінансування лікувально-профілактичних закладів, підвищення цін на медикаменти зумовить падіння обсягів виробництва вітчизняних ліків, істотно вплине на зростання соціальної напруги в суспільстві й не зможе дати очікуваних надходжень до державного бюджету. Про це свідчить досвід нашого північного сусіда — Росії.

Особливо хочу підкреслити, що всі лікарські засоби не повинні обкладатися податком на додану вартість, у тому числі й із переліку життєво необхідних.

Подальший розвиток фармацевтичної галузі потребує реформування управління та координації процесів, що відбуваються на українському фармацевтичному ринку.

На мою думку та на думку моїх колег-науковців та практиків, в Україні має бути розроблено та затверджено Національну політику лікарського забезпечення відповідно до рекомендацій ВООЗ. Такий документ може називатися програмою чи стратегією розвитку фармацевтичної галузі. В ньому повинно бути визначено цілі й спрямованість дій, пріоритетні завдання на середній та довший термін, сформовано стратегію їх досягнення.

Такий документ може бути розроблено за участю політиків, учених-клініцистів та вчених-фармацевтів, економістів, практичних працівників шляхом консультацій з усіма зацікавленими сторонами. В процесі консультацій має бути визначено прийнятну доступність, належну якість і раціональне використання лікарських засобів, встановлено пріоритети, розроблено стратегію і визначено обов’язки держави.

Також вважаю за потрібне висловити деякі думки практичного характеру.

Подальші позитивні зміни і розвиток фармацевтичної промисловості можуть відбуватися лише на основі інтеграції, об’єднання в єдину структуру виробників і науково-дослідних інститутів хімічного напряму.

Рано чи пізно держава не зможе утримувати велику кількість науковців, які синтезують прекрасні молекули, але на основі яких не створюються препарати. Наукові розробки за підтримки держави і виробника зможуть впроваджувати у практику як нові ліки.

Очевидно, визріла потреба реформування управління і регулювання процеси, що відбуваються на вітчизняному фармацевтичному ринку.

Важливо зробити діяльність Державного департаменту прозорою і зажадати від нього ефективної і результативної роботи, чого всі чекають від нового керівництва.

Я і мої колеги в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства робитимемо все, щоб законодавчо підтримати всі конструктивні пропозиції Міністерства охорони здоров’я, його структур, що будуть спрямовані на подальший розвиток фармацевтичної галузі.