Одна з улюблених мелодій Латинської Америки — наш «Щедрик». Не мислить без нього Різдва весь американський континент, у США його розкладено на ноти для симфонічного оркестру, органа. А дав світові «Щедрика», «Дударика» та ще 200 огранених, мов алмаз, народних мелодій композитор Микола Леонтович. Французи назвали його Бахом хорової музики.
125 літ від його народження минуло 13 грудня. А Дні Леонтовича тривали два тижні в Кам’янці-Подільському, звідки Маестро розпочав шлях до світового визнання. У Будинку культури співало шість міських хорів та дитячий «Класик-хор» із Нетішина (Хмельниччина).
Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Микола Леонтович і сучасна освіта та культура» провели Міносвіти та науки, Національна академія наук, Кам’янець-Подільський державний педуніверситет, Інститут мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені Рильського. П’ять років тому університет зібрав науковців на першу таку конференцію.
—Тоді ж клопоталися перед владою про відкриття меморіальної дошки на будинку Подільської духовної семінарії, де в 1892—1899 роках вчився, керував хором семінаристів і причастився творчістю Леонтович, —каже завкафедрою музики педуніверситету Зиновій Яропуд. —Нарешті дочекалися. Це єдина в Україні дошка пам’яті композитора, хоч він жив і працював також у Києві.
Кам’янчани — заслужений художник України Борис Негода, заслужений майстер народної творчості Володимир Лашко, майстер Леонід Киселюк — втілили в граніті образ дзвону. Вони ніби озвучили порив Леонтовича: голосистим дзвіночком провістити народові, що зійде його зоря! А на тому гранітному дзвоні —ластівка, ніби нотка невмирущого «Щедрика».
Хорові твори Леонтовича видавалися в Україні лише двічі — в 60-х та 70-х роках. Якби не оте друге видання, здійснене доктором мистецтвознавства Миколою Гордійчуком, на чому училися б народному співу — від консерваторії до звичайних шкіл? Спадщина Леонтовича й досі не систематизована. Конференція ухвалила рекомендації та звернення до Кабміну про впорядкування та видання «повного Леонтовича», фонозапис на сучасних носіях, застосування в школах педагогічних методів майстра, для популяризації музею композитора у Тульчині — відкрити при ньому курси хорової справи, започаткувати всеукраїнський фестиваль хорового мистецтва імені Леонтовича. Та все це залишиться на папері, якщо держава не підтримає фінансуванням.
Леонтовичу, застреленому кадебістським агентом на Вінниччині в січні 1921 року, не потрібне визнання. Убили його, а музику не змогли. Зате нам потрібне визнання нас як українців — через Леонтовича.
