«Не кажи, що погано живемо. Настане час — життя стане краще», — часто повторює Аріон Дмитрович Широкоступ. «Голос України» він передплачує з початку його виходу, робить підшивки, а статті, які його найбільше зацікавили, пропонує почитати сусідам, знайомим. До речі, був він колись Іларіоном. Але, як видавали паспорт, записали Аріон.
Із Зоєю, своєю дружиною, яка родом з Астрахані, познайомився за не зовсім звичних обставин. Під час війни потрапив у полон. А потім фашистський концтабір довелося змінити на сталінський ГУЛАГ: десять років тоді давали ні за що. У Комі опинилася й Зоя. Теж за принципом: «була б людина, а стаття знайдеться». Як сталінська сторінка нашої історії закінчилася, поселилися в Наталівці Новоград-Волинського району. Зоя Михайлівна працювала то дояркою, то обліковцем. З тваринницькою галуззю пов’язана і значна частина біографії Аріона Дмитровича — завідував фермою, був пастухом. Тож, мабуть, не випадково одна з дочок тепер у фермера зоотехніком. Інші діти, хоч і полишили рідне село, теж колгоспники, як по-старому кажуть батьки.
Аріон Дмитрович тепер чекає, коли прийде листоноша, поглядаючи на годинник, що дістався йому від «Голосу України».
Житомирська область.