Сьогодні доводиться всерйоз говорити про явище вельми унікальне: приватизацію по-українському. Незважаючи на вочевидь запозичену ідею роздержавлення як рушійного чинника запровадження ринкових відносин, приватизація в Україні від самого початку набула ознак напівкримінального дійства. З часом таких і подібних викрутів більшає, а шкода від них державі — дедалі відчутніша. Навіть у структурах влади дедалі чіткіше окреслюється усвідомлення того, що приватизаційний процес потребує змін.
Виразним проявом таких устремлінь стала розробка проекту Державної програми приватизації на 2003—2008 р р. Чи спроможне її впровадження вирішити ті численні проблеми, що нагромадилися у практиці роздержавлення по-українському за десятиріччя наших ринкових потуг? Відповідь на це мало дати, зокрема, проведення «круглого столу» — розширеного засідання Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, яке відбулося 30 жовтня 2002 року. Принципову позицію комісії щодо змісту проекту програми (який вона мала ще до офіційного внесення Кабміном до Верховної Ради) та можливих наслідків її впровадження висловила у доповіді голова комісії — Валентина Семенюк.
— Уже загальновизнано, що проведена приватизація не сприяла вирішенню своїх головних завдань — створення ефективного і відповідального власника, залучення інвестицій, технічного і технологічного оновлення виробництва. Навпаки — призвела до цілої низки негативних наслідків. Серед них — втрата державою впливу на стратегічно важливі підприємства та підприємства-монополісти, руйнування системи державного управління та контролю, утвердження господарської практики «дикого ринкового базару», вивезення прибутків за кордон та інші негативи.
Широкого розповсюдження набули схеми тіньової приватизації державного майна. Внаслідок чого, незважаючи на законодавчу заборону, зокрема Закон України від 22 листопада 2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», і сьогодні триває відчуження державного майна за тіньовими схемами, а саме —через процедуру фіктивного банкрутства, податкової застави тощо.
Залучення радників не повинно бути обов’язковою умовою проведення приватизації всіх об’єктів групи «Г». Вже з огляду на те, що їх робота під час продажу об’єктів енергетики оцінена негативно: до Спеціальної комісії ВР уже звертаються представники органів виконавчої влади з проханням реприватизувати обленерго.
Мала,але не другорядна
Порівняно з попередніми програмами у проекті нової значно розширений перелік видів майна, яке належить до об’єктів малої приватизації. Зокрема сюди додатково віднесено майно мобілізаційного запасу та мобілізаційного резерву після прийняття рішення про передання його на приватизацію. При цьому в проекті програми не вказується, які способи відчуження пропонуються для такого специфічного майна.
Ще одна ситуація невизначеності закладена у п. 59 проекту, де оговорюється право фонду встановлювати порядок приватизації рухомого індивідуально визначеного майна (крім транспортних засобів) без конкретизації, що саме належить до такого майна.
У проекті програми є багато посилань до підзаконних нормативних актів, які доручається розробити Фонду держмайна. Що нерідко призводить до порушення закону та створює сприятливий грунт для корупції.
Наука — галузь стратегічна
Які результати щодо приватизації науково-дослідних та проектно-конструкторських інститутів? Колективи науковців викидають на вулицю, науково-технічну та проектно-кошторисну документацію знищують, високотехнологічне експериментальне устаткування багатомільйонної вартості демонтують. У проекті програми зазначається, що приватизація вказаних наукових установ і організацій здійснюється з урахуванням їх ролі в обслуговуванні сектору та відповідних підприємств, а межі цілісних майнових комплексів коригуватимуться за результатами аналізу ринку. Тобто йдеться про те, що у науково-дослідних установ вилучатимуть виробничі потужності, які не ведуть винятково наукові й конструкторські роботи. Якщо надлишкові активи (які включають будинки або їх частини) виключатимуться зі складу цілісних майнових комплексів і підлягатимуть продажу, це призведе до знищення цих установ. Адже вони зазвичай мають дослідні виробництва, а також займаються різними видами підприємницької діяльності.
Це не просто думки експертів, а програмові положення, які цілеспрямовано і послідовно запроваджуються у життя Фондом державного майна України. Якщо Державну програму приватизації буде прийнято у запропонованому вигляді, то до кінця її дії Україна залишиться без провідних наукових установ і перетвориться на найвідсталішу державу, неспроможну володіти передовими технологіями.
Сфера духовності — не товар
Складну ситуацію маємо також щодо приватизації об’єктів соціально-культурної сфери. Навіч факти, коли поспішно, без належного врахування інтересів держави, регіонів, трудових колективів підприємств, установ, організацій, без відповідного прогнозування можливих наслідків приймалися рішення про приватизацію таких об’єктів. До сумних наслідків призвела суцільна комерціалізація аптек, їдалень, книгарень. В результаті непродуманих і неузгоджених дій держава практично залишилася без суспільно важливої інфраструктури формування духовної сфери людей, творчого, наукового, освітнього потенціалу суспільства.
Якщо втілити в життя норми, що стосуються приватизації об’єктів групи «Ж», тобто об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму, видавничої справи та преси, телебачення і радіомовлення, які перебувають на самостійних балансах і не увійшли до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації, це призведе до перепрофілювання та знищення об’єктів соціально-культурного призначення.
Олігархи, посуньтеся!
Парадокс, але фонд і досі не має повного переліку державного майна, віднесеного до його відання. Запроваджена програма — перша за десять років, у якій порушується питання про створення реєстру об’єктів права державної власності.
Варто нагадати, що, починаючи з 1998 року, в усіх програмах постійно ставиться, але не розв’язується проблема доцільності функціонування державних холдингових та акціонерних компаній. У чинній програмі Фонду держмайна навіть пропонувалося надати пропозиції Кабміну стосовно ліквідації відповідних компаній, діяльність яких є неефективною, з наступним продажем пакетів акцій, що були передані до статутних фондів таких компаній. У цьому самому проекті програми (пункті 43) знову пропонується проводити аналіз діяльності раніше створених державних холдингових та акціонерних компаній.
Мало того, що половина з цих діючих компаній працює збитково, так ще й усім нам відомі непоодинокі випадки відчуження з державної власності керівниками вказаних компаній пакетів акцій (навіть закріплених у державній власності контрольних пакетів акцій стратегічних підприємств), унаслідок чого державі завдано надзвичайно великих збитків. Однак ні фонд, ні уряд, ні навіть Рада національної безпеки і оборони України не можуть наважитися зачепити олігархів, для задоволення фінансових потреб яких, очевидно, й було створено ці компанії-велети.
Пунктом 41 проекту пропонується встановити норму, за якою в разі погіршення показників діяльності підприємства «пакет акцій, закріплений у державній власності, підлягає обов’язковому продажу». Але в такому разі насамперед потрібно забезпечити покращення управління корпоративними правами держави, змінити уповноважену особу або навіть орган, уповноважений управляти цими правами, а не продавати об’єкти, особливо якщо вони мають стратегічне значення.
До комплексів і підхід комплексний
Істотною новаційною ознакою проекту програми є те, що вона передбачає приватизацію цілих народногосподарських комплексів. Відповідно до ХІІ розділу цього проекту приватизація оборонного, авіабудівного, вугледобувного, залізничного, суднобудівного комплексів та ДАК «Нафтогаз України» і НАК «Хліб України» здійснюватиметься в рамках програми на основі її підпрограм. У проекті зазначено, що «за окремою підпрограмою здійснюється і підготовка та приватизація житлово-комунального комплексу», а яка це буде підпрограма — нічого не сказано. Лише у п. 169 обумовлено, що Кабінет Міністрів за поданням Фонду держмайна може прийняти рішення про підготовку підпрограми приватизації на 2003—2008 роки і для інших секторів економіки (в яких частка державної власності в їх основних фондах становить або перевищує 50 відсотків).
Оскільки не можна погодитися, щоб приватизація таких стратегічно важливих комплексів розпочалася і проходила лише на підставі підпрограм без прийняття таких галузевих законів, як «Про особливості приватизації оборонного комплексу України», «Про особливості приватизації вугледобувного комплексу України» (так і по інших комплексах), цей розділ слід аналізувати лише після офіційного подання проекту програми Кабміном.
Без контролю — базар...
Не може задовольнити і зміст двох останніх (ХVІ та ХVІІ) розділів проекту програми — «Завдання щодо обсягів приватизації на 2003 рік» та «Фінансові результати виконання Програми».
Що стосується першого, то в ньому наведено тільки кількісні показники об’єктів приватизації на 2003 рік та окреслено джерела надходження коштів, без їх вартісних показників. Так, у п. 199 проекту програми зазначено лише найменування 15 відкритих акціонерних товариств. А від їх приватизації передбачаються надходження коштів у розмірі 2 мільярдів 65 мільйонів гривень, що становить понад 98 відсотків від загальної, запланованої на 2003 рік, суми надходжень до Державного бюджету від приватизації державного майна (2101,2 млн. грн.) А в п. 200 проекту програми наведено інформацію лише про чисельність об’єктів приватизації по групах «В», «Г», «Д» у розрізі областей, Криму та міст Києва і Севастополя. Тоді як по об’єктах групи «Ж» навіть приблизна їх чисельність у проекті не обумовлена. Відсутність переліку об’єктів приватизації на кожний рік, з їх адресою, зазначенням органу управління, балансової та початкової ринкової вартості продажу, очікуваних поквартальних обсягів надходження коштів до Державного бюджету знову зробить неможливим контроль за станом виконання завдань цієї програми щодо своєчасності та повноти надходження коштів від їх приватизації.
Матеріал підготував Іван ДМИТРЕНКО.
