Ця реформа не менш актуальна

Вісімдесят років тому у столичному на той час Харкові було створено перші арбітражні комісії — певний прообраз сучасних господарських судів. Утім, судова влада, як відомо, в Україні існувала і до жовтневого перевороту. Наприклад, усі спори, як би ми тепер сказали, між господарюючими суб’єктами ділові люди вирішували в комерційних судах. Що стосується радянського арбітражу, то його важко було назвати судом. Швидше це був якийсь симбіоз суду, адміністративного апарату і наглядового органу, який, проте, «чинив правосуддя» протягом десятиріч.

Однак і сьогодні, більш як через десять років від часу появи на політичній карті світу нової демократичної держави, на її порядку денному залишається найголовніше питання — як побудувати судову владу країни?

Своє бачення цієї проблеми наш кореспондент попросив висловити голову Харківського апеляційного господарського суду Миколу Титова.

Років десять тому, коли ми тільки виношували плани побудови нової демократичної і правової держави, я, як член Конституційної комісії, у складі делегації суддів побував в Америці з метою вивчення їхнього досвіду стосовно судової системи. Розмовляючи якось із головою одного із судів, поцікавився порядком фінансування їхніх судів. І з подивом довідався, що порядок цей напрочуд простий і раціональний. Суд подає фінансову заявку і обгрунтовує її: на ремонт, на оргтехніку, на зарплату. Відповідний орган самоврядування затверджує зазначену суму, і потім фінансовий орган видає її судовій установі протягом року. Я за наївністю запитав: «Шановний голово, під час складання кошторису наскільки ви його завищуєте, щоб потім, коли відповідний орган фінансування його «уріже», одержати стільки грошей, скільки хотіли?». Перекладач двічі намагався пояснити моє запитання. Після чого все-таки зізнався, що колега мене не розуміє. Він лиш відповів, що не може попросити більше, ніж йому потрібно, і, розуміючи це, орган самоврядування не може йому нічого «урізати».

Якщо ми проголосили реформу, якщо визначили методи, шляхи й способи досягнення мети, що відбито в Конституції, у законі про судоустрій, у низці інших законодавчих актів, якщо вже вирішили, що потрібно щось будувати й реформувати, то це треба робити. Робити, а не сидіти склавши руки, а ще гірше — нічого не робити. Адже перші позитивні кроки в реформуванні уже зроблено. Створено триланкову систему, класичну, чітку, за кращими світовими традиціями. І кількість звернень до апеляційних інстанцій набагато перевищує число скарг, що надходили раніше у вищі інстанції. Отже, нам повірили. З’явилося більше шансів у сторін обстояти свої права, домогтися справедливості. Мало того, за цю віру позивачі платять чималі гроші у вигляді державного мита і мають право сподіватися на швидкий і законний розгляд своїх справ. І збір цей не випадково називають державним митом. Адже правосуддя здійснюється від імені держави.

Вікова світова практика правосуддя виробила такі механізми судового розгляду, оскарження й перевірки судових рішень, які практично виключають право на судову помилку. Тому звернення до суду — це ознака цивілізованості країни, довіри до судів, усієї судової системи. Навряд чи варто розраховувати, що в майбутньому в нашу країну прийде великий капітал, якщо не буде впевненості в судовому захисті. Як мені здається, думати треба про перспективу, про реноме держави, честь держави, розуміючи, що послабивши суд, зробивши його безвільним, керованим, підконтрольним, суспільство тим самим робить перший крок у нікуди, стає на шлях регресу, а не поступу.

Хоч би що там було, робота, часом на межі неможливого, проводиться і, треба сказати, дає певні результати. За даними Комітету правової політики Верховної Ради, надходження до бюджету від державного мита, штрафних санкцій та інших платежів, які стягує суд, здійснюючи правосуддя, становлять кілька сотень мільйонів гривень на рік. А якщо порахувати, які суми проходять через систему господарських судів, то виходить, що суди окупають себе разів десять, не менше. Тому несправедливо було б назвати суд нахлібником у держави. Доти, доки ми не проведемо реформ, забезпечення судової діяльності, ніяка «реформа» на словах чи на папері не буде корисною, не дасть жодних результатів.

Публікацію підготував 

Харків.