Що ретельніше знайомишся зі станом справ у буряківничій галузі Сумщини, то більше доходиш безрадісного висновку: «Якщо і нинішній уряд такими темпами і з такою упертою послідовністю, як і всі дев’ять його попередників, «реформуватиме» українське село, то від буряківництва невдовзі залишаться хіба що «ріжки та ніжки», а ще — гіркі спомини про біле «золото». Хоч як прикро, але на такий чорний песимізм наштовхує ще чорніша реальність.
Переді мною — звіт Національної асоціації «Укрцукор» за передостанню декаду минулого місяця. «Досягнення» буряківників і цукропереробників, наведені в ньому, і справді «вражають»: станом на 20 листопада в Україні накопано неповні 12,7 мільйона тонн буряків, з яких вироблено лише 1,2 мільйона тонн цукру. Про рідну Сумщину годі й казати. Навіть у цьому «заупокійному» звіті вона «попереду» країни всієї: з обох показників — п’ятиразовий спад. У результаті — за неповне десятиріччя в області фактично під ніж пішли одинадцять з колишніх 17 цукроварень. Тож на початок нинішнього переробного сезону на виробничій вахті залишилось усього-на-всього шість заводів. Утім, більшість із них скоро зупинилася. Через нестачу сировини чотири підприємства загасили котли на початку листопада, а п’яте — Віринське — склало свої повноваження на декаду пізніше. Найдовше всіх протримався Сумсько-Степанівський цукрозавод, але завдяки привізним корінцям. А доставляли буряки сюди —хочете вірте, хочете ні — фактично «з-за трьох морів»: з Херсонської, Луганської та Полтавської областей, де «реформаторська» пошесть також «уграла» більшість цукроварень. А щоб врятувати те, що не встигли знищити «реформи», половину діючих Сумських цукроварень наступного року спішно буде залучено до переробки цукрової тростини.
Гадаю, тут і без коментарів усе зрозуміло. Завтра через безвихідь її перероблятимуть ті, хто з усіх сил намагається врятувати занапащене буряківництво, але такий сценарій написано високопосадовцями, які наварюють шалені бариші на заморській сировині і яким виробництво вітчизняних солодких коренів лише очі муляє. Коли ти при владі, то вибити квоту на дві—три сотні тисяч тонн — простіше простого. Водночас у кожному господарстві знають, що для України біле «золото» цінне не лише у смаковому, а й у економічному плані. За середньої врожайності 250 центнерів з гектара рентабельність бурякового лану сягає 60—70 відсотків, а за чотирьохсот центнерів матеріальні затрати окуповуються вдвічі.
Одна біда: буряки — високозатратна культура, яку самими трибунними обіцянками про державну підтримку вітчизняного сільгоспвиробника в люди не виведеш і дивідендів не отримаєш. Так і не дочекався довірливий селянин від псевдореформаторів-обіцяльників ні іпотечних селянських банків, ні довгострокових кредитів під низький відсоток. Ті обіцяли, — годували, доки не переклали весь фінансовий тягар на плечі регіонів, мовляв, ви ближче до землі, — то вам і карти в руки. А в тій колоді — тільки шістки, а всі козирі знову лишилися в широких київських рукавах. Певно, про запас: а що як і завтра трапиться халява у вигляді заокеанської тростини? Тож, отримавши від держави замість пряника у вигляді інвестицій величезну дірку від бублика, на Сумщині нинішнього року під цукристі було відведено лише 34(!) тисячі гектарів — майже вчетверо менше, ніж десять років тому.
Сумська область.
