В особливій первозданній природі поліського краю в басейнах річок Десна і Сейм, що на Сумщині, розташований Кролевецький район. У багатих лісах, чистих водах і безмежних луках купається його центр —прадавнє місто Кролевець. Його історія, переказана в легендах і оспівана в піснях, закарбована в архітектурних та археологічних пам’ятках — могилах стоянок, городищ, сягає сивої давнини періоду неоліту, бронзового та залізного віків, Київської Русі. Саме з них дізнаємося, що по Десні, Сейму і Сулі жило слов’янське плем’я сіверян.
У літописі за 1160 р. згадується древньоруське місто Зартий. Його назва свідчить, що воно могло бути за річкою Реть. Це давнє місто, за однією з версій, розташовувалося на території нинішнього Кролевця. Знищене татаро-монгольським нашестям, воно відродилося на початку ХVІІ століття. Населене було вихідцями з Правобережної України, які шукали порятунку від польської шляхти та татарських нападів.
Відомо, що місто було одним із укріплень на з’єднанні двох торговельних шляхів, які різними напрямками йшли від Москви до Києва.
У Чернігівських губернських відомостях (1851 р.) записано, що «начало своє получил 1601 г., а 1616 года король Польський Янъ Казимиръ указал выстроить въ немъ крепость и назвать его Кролевцомъ...» У 1638 р. отаман Яків Остряниця називає його вже «Кролевецким поветом».
Важливою датою для Кролевця є 1644 р., коли король Владислав ІV надав місту магдебурзьке право.
Посвистом шабель і мелодіями бандур карбувалася й подальша історія міста. Не минали його події визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. В 1657 р. козаки Кролевця на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем та кошовим Запорозької Січі Яковом Барабашем виступили проти гетьмана Івана Виговського і групи козацької старшини. Наприкінці 1663 р. об’єднане військо польського короля Яна Казимира і гетьмана Правобережжя Павла Тетері та кримських татар захопило Кролевець, але в лютому 1664 р. московський воєвода Ромодановський за підтримки населення відбив місто. В роки війни між гетьманом Правобережжя Дорошенком та гетьманом Лівобережжя Брюховецьким Кролевець був спалений. І тільки у 1686 р. Польща остаточно віддала його Росії. Населення Кролевця брало активну участь у подіях, які відбувалися в подальшій історії українського народу. Водночас розвивався Кролевець як місто. Шевці, кравці, кушніри, слюсарі, ковалі, котляри, гончари, ткачі виготовляли різні вироби.
Величезне значення в житті міста мав кролевецький Хрестовоздвиженський ярмарок, який став прабатьком Роменського, затим Сорочинського ярмарків. Хрестовоздвиженський ярмарок згадується в першоджерелах ще 2 вересня 1700 р. Був найвизначнішим на Лівобережній Україні у XVІІІ столітті. Не маючи виходу до моря, Російська держава торгувала з іншими країнами через Північну Україну. Розташований на перетині двох торгових шляхів із Москви на Київ, Кролевець став найзручнішим місцем для розвитку торгівлі. На ярмарку побувала і «разных товаров на несколько тысяч купить изволила» цариця Єлизавета Петрівна влітку 1744 р.
А загалом на кролевецькому Хрестовоздвиженському ярмарку збували товари купці з Москви, Суздалі, Стародуба, Ніжина, Києва, Гданьська, Лейпцига. Українці, росіяни, греки, вірмени, поляки, німці торгували хлібом, шкірами, залізом, промисловими товарами, ремісничими виробами, прянощами, предметами розкоші. З часом ярмарок занепадав і відновлювався. Новий етап його відродження розпочався у 1999 році.
Серед ремесел найбільшого розвитку набувало з року в рік, зі століття в століття ткацтво, яке бере свій початок із часів заснування міста. Кролевець став одним із найбільших осередків народного художнього ткацтва, яке є своєрідним явищем в історії українського мистецтва. Мало хто тоді й сьогодні, і не лише в Україні, не знає червоних кролевецьких рушників — орластих, прикрашених умовно-декоративними рослинами, пташками, зірками, поперечними смугами. Без такого рушника український побут був споконвіку немислимий. На урочистих і святкових обрядах, на весіллях і родинах — це атрибут обов’язковий. Зрештою, і труну в могилу опускають на рушнику. Знаний був кролевецький рушник далеко за межами України —він представлявся на міжнародних виставках та ярмарках у Брюсселі, Монреалі, Торонто, Загребі, Марселі, Нью-Йорку.
Багата і неординарна історія кролевецького рушника. Він — невичерпне джерело творчості, що надихає майстрів пензля і пера:
«Не шовки в наших оселях, не шовки,
Не Рембрант, не Пікассо, не Рафаель,
Кролевецькі ткані рушники,
Образи у божниках до білих стель...»
(Надія Меліхова).
Наш рушник — це наш оберіг, наш шедевр, наше вічне національне мистецтво. Але не тільки ним пишаємося. Кролевець — це колиска знаменитих і славних людей. Кровелецька земля народила цілу плеяду вчених, діячів літератури та мистецтва, громадських діячів минулого і сучасності. Серед них митрополит Сибірський та Тобольський Філофей (Ф. Лещинський, поч. XVІІІ ст.), український етнограф Г. Калиновський, автор виданого в Петербурзі у 1777 р. «Описания свадебных украинских простонародных обрядов», один із засновників лісової дослідної справи професор В. Огієвський, відомий педагог і діяч, послідовник Ушинського Т. Лубенець, перекладач-поліглот Микола Лукаш, письменник П. Кочура, міністр освіти та науки В. Кремень, поет Михайло Шевченко та багато інших людей, які є гордістю нашого міста.
Відвідали й писали про цей чудовий край Іван Аксаков, Микола Лесков, Марко Вовчок, Пантелеймон Куліш, Марія Заньковецька. Двічі гостював у Кролевці Тарас Шевченко. Тут проліг останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канєва. В родині Огієвських ночувала домовина з тілом Т. Шевченка. Саме тут він замовив раніше весільний рушник, але ткач поклав його вже у домовину поета.
Розквітають і нині таланти людей Кролевця. Вони пишуть вірші і пісні, малюють картини і тчуть диво-рушники, виробляють гончарні вироби і різьблення. І найулюбленіша тема — рідне місто.
А найбільше кролевчани славяться своїми працелюбністю і щирим сердцем. Звичайно, перебудова економічних і суспільних відносин не могла не позначитися на житті нашого містечка. Проте воно «перехворіло» етапом зміни інфраструктури, форм власності. Місто відроджується, знаходить своє місце в нинішніх економічних відносинах, пристосовується до умов ринку. Провідний сьогодні у народногосподарському комплексі району і міста комбінат хлібопродуктів, розширюють свою діяльність фабрика «Художнє ткацтво», СП «Якста», стабільно працюють лісомисливське господарство, хлібозаводи. А загалом у районі, вони здебільшого на території міста, працюють 11 великих і 23 малі промислові підприємства. Інтенсивно розвивається генетично закладена у кролевчан торгівля.
Не тільки добре працювати, а й гарно навчатися і відпочивати вміють кролевчани. Сім шкіл, Будинок культури та два клуби, бібліотеки, один із кращих в області спортивний комплекс, позашкільні заклади, вище професійно-технічне училище № 23, філіали вищих навчальних закладів Києва, Сум, Глухова. Тут проходить Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники», видаються книги — це лише частина життя малого міста.
А було б Кролевцю значно важче розвиватись, якби не постійна увага та підтримка нашого земляка — першого заступника голови обласної державної адміністрації, депутата обласної ради від Кролевецького району Ю. Жаркова та голови районної ради А. Петрусенка. З першого погляду закохався у Кролевець, ступивши на його землю, голова районної державної адміністрації О. Баликін, який поставив за мету зробити його містом європейських стандартів. Таку само мету ставить перед собою і міська влада та її голова В. Бєлоусов. За півроку новий міській голова вселив у кролевчан впевненість, що в міста, якому минулого року відзначали 400-річний ювілей, не менш багате подіями і славою майбутнє.
Таїса ШЕЙНА,член Національної спілки журналістів України,головний редактор райгазети «Кролевецький вісник».
