Коли пожежні приїхали за викликом, вже не було що гасити. На згарищі знайшли лише рештки двох тіл — житло стало для господарів крематорієм. Будинок був розміщений у лісі, за два кілометри від невеликого села Діброва Коростенського району, тож, хоч зайнявся уночі, вогонь помітили лише вранці. Тепер навіть важко встановити, що спричинило трагедію. Відомо одне: напередодні господарів бачили п’яними. Серед версій: недопалок, свічка або гасова лампа (електроосвітлення тут не було).

Як стверджує сільський голова, справжні хазяї навряд чи поселилися б у такому непристосованому для життя будинку. А Потокіни сюди переїхали ще три роки тому. До того батько-пенсіонер та його 34-річний син мали трикімнатну квартиру в центрі Києва. Через оковиту стали злидарями. Коли померла мати молодшого Потокіна — геть пустилися берега. Помешкання в столиці продали «брокерам», а ті оформили їм документи на проживання в Діброві. Чоловіки перебивалися випадковими підробітками в місцевих жителів — за їжу, одяг і, звичайно, могорич.

Про все це можна було б і не розповідати так детально, якби не одна обставина. Райцентр Брусилів житомирські журналісти вже прозвали саркастично «київським 101-м кілометром». Це містечко після аварії на ЧАЕС розбудовували для переселенців. Однак багато хто продавав житло, щоб повернутися в «зону». Цим скористалися «підприємливі» кияни: скуповуючи помешкання в представників столичного дна, переселяли їх сюди. Перші запримітили таку тенденцію саме пожежні, коли з’ясовували причини загорянь. Але так званий 101-й кілометр охопив не тільки Брусилів. Саме тому дехто проти оприлюднення боржників за житлово-комунальні послуги: це полегшує пошук жертв — кандидатів для переселення на «101-й кілометр».

Житомирська область.