Із досьє редакції

Василь Тимофійович Маляренко народився 18 жовтня 1941 року на Черкащині. Закінчив Харківський юридичний інститут. Працював суддею в Луганській області, з 1980 року — суддя Верховного Суду України. З грудня 1993 року — заступник Голови Верховного Суду України, очолював судову палату у кримінальних справах. З листопада 2002 року — Голова Верховного Суду України.

Василь Маляренко — суддя вищого кваліфікаційного класу, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент, має державні нагороди. Виховав сина й доньку, котрі, як і їхній батько, стали юристами. Має двох онуків.

У листопаді цього року обрано нового Голову Верховного Суду України. Як уже повідомляла наша газета, ним став Василь Маляренко.

— Василю Тимофійовичу, навколо виборів Голови Верховного Суду України вирувало стільки пристрастей, що порівняти їх можна хіба що з виборами до парламенту країни. Вам навіть загрожували.

— Так, погроза була. Реальна і серйозна. Тому я був вимушений звернутися до Генеральної прокуратури. Подальший аналіз ситуації і його висновки свідчать про те, що погроза пов’язана з висуванням мене на посаду Голови ВС. Хочу додати, що за тридцять років суддівської кар’єри мені ніхто ніколи не погрожував. Хоч я і розглядав безліч усіляких справ, повірте, серйозних і надто серйозних. Подальший розвиток подій (після порушення кримінальної справи) також свідчить, що певні кола були зацікавлені в тому, щоб я не пройшов на цю посаду. Зокрема, це поява (за два дні до виборів) заяви про необхідність притягнення мене до кримінальної відповідальності.

Сьогодні Генпрокуратура і далі здійснює необхідні процесуальні дії з розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом погрози моєму життю та здоров’ю.

— Деякі політики, певна частина громадськості упевнені в тому, що ви — людина глави президентської адміністрації Віктора Медведчука. Як прокоментуєте це?

— По-перше, я людина своїх батька і матері. По-друге, щоб стверджувати, що я людина Медведчука, треба мати якісь підстави. Сьогодні підґрунтя для цього, окрім балачок, немає. Я ніколи до обрання на посаду з В. Медведчуком не працював, не мав жодних приватних контактів. Та й В. Медведчук не може мати, як і будь-хто в нашій державі, вплив одразу на 49 членів пленуму ВС, які обрали мене на посаду голови суду.

Треба усвідомити, що мій прихід на посаду Голови Верховного Суду, як і прихід до Генеральної прокуратури Святослава Піскуна, а також прихід до Кабінету Міністрів Віктора Януковича — це, з точки зору філософії, необхідність, викликана часом, обставинами життя в нашому суспільстві. Окрім того, сам час, обставини, які склалися в суспільстві, потребують, щоб на цих посадах працювали люди з відповідними якостями. В. Янукович, С. Піскун, В. Маляренко вони десь схожі один на одного. Себто це люди з чіткою орієнтацією, з відповідним характером, з певним баченням того, що і як робити в державі, щоб вона зміцнювалася, а добробут населення підвищувався, щоб закон і справедливість у країні були на першому місці.

— Поділіться з нашими читачами своїми планами стосовно організації роботи Верховного Суду України, проведення судової реформи в Україні, зміцнення ролі суддів у формуванні правової держави, поваги до судів?

— Це тема дуже велика. Я навіть зробив доповідь про це на пленумі ВС. Основне завдання судової реформи — щоб громадяни нашої держави почувалися в суді якомога комфортніше, захищеніше. Ведеться робота і щодо виправлення судових помилок. Адже наслідки судової помилки для конкретної людини можуть бути катастрофічними. Стосовно суддів хочу сказати, що вони надзвичайно завантажені роботою. Це стосується судів усіх рівнів — від районної ланки до Верховного Суду. Щоб зменшити це навантаження, сьогодні створюються касаційні та апеляційні суди. Зокрема, вони заберуть частину навантаження суддів Верховного Суду на себе. Стосовно судів районної ланки плановано збільшити кадровий склад цих судів. Крім того, хочемо ввести спеціалізацію суддів. Суддя повинен розглядати окрему категорію справ. Це підвищить якість правосуддя, вироків та рішень, що прийматимуть судді. В деяких судах ми проводили моделювання цієї спеціалізації і упевнилися, що суддя розглядає справи швидше і якісніше.

— Щодо спеціалізації. Як ви ставитеся до створення в Україні судів у справах неповнолітніх?

— Ці суди ще називають ювенальними. Вони є в багатьох країнах світу, і це вважається нормальним явищем. Думаю, Україна рано чи пізно таки прийде до цього. Раніше, коли я був ще молодим суддею, ці справи, наприклад, розглядалися тільки головами судів — найдосвідченішими суддями. Сьогодні такого немає, і це негативно позначається на розгляді справ неповнолітніх.

— Як Василь Маляренко, Голова Верховного Суду України, планує побудувати відносини високої судової інстанції з Верховною Радою, народними депутатами України, Кабінетом Міністрів та іншими органами державної влади?

— З усіма гілками державної влади зв’язки були, є і будуть. Навіть плануємо ввести спеціальну посаду заступника Голови Верховного Суду, який відповідатиме за зв’язки з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та іншими органами держави, а також вирішуватиме аналітичні проблеми, кадрів тощо.

Потрібно, щоб і суспільство, і всі органи держави якнайшвидше усвідомили всю важливість суду в державі, зрозуміли, що суд — це авторитет держави, від рішень суду залежать економіка, інвестиційна політика держави, добробут населення. Вважаю, що державні органи повинні з розумінням ставитися до суду тому, що, як казали давні римляни, фундаментом держави є правосуддя. Суд в інших країнах світу — надзвичайно впливова структура держави. Суд зумовлює всіх до виконання законів, а виконання закону зумовлює зміцнення держави і підняття всіх рівнів існування суспільства. Рішення суду оголошується від імені держави, воно обов’язкове до виконання. Інша річ, як вони нині виконуються. На жаль, у посттоталітарних державах немає усвідомлення важливості суду. Я думаю, що поступово це прийде.

— До речі, як впливатиме ВС на виконання судових рішень?

— Верховний Суд не є установою, яка займається організацією виконання судових рішень. Але ми можемо здійснювати контроль за вчасністю направлення судами своїх рішень до державної виконавчої служби. В державі є відповідні структури, і кожна з них повинна займатися своєю справою. За судами немає функції контролю за виконанням рішень. А взагалі, думаю, що з часом обставини і життя змусять виконувати рішення суду, як належить. В нас уже є такі приклади. Громадяни почали подавати позови на дії працівників державної виконавчої служби щодо зволікання виконання судового рішення. Поступово люди зрозуміють, що невиконання судового рішення тягне за собою нанесення людині збитків, які вона також має можливість відшкодувати. Але цього разу вже за рахунок службових осіб та державних органів. Що активнішими будуть наші громадяни у справі захисту своїх прав, що більше довірятимуть суду, не боятимуться його, то швидше ми виправимо становище із виконанням судових рішень.

— Дякую за бесіду.