Нова норма: Верховна Рада України ухвалила Сімейний кодекс України (далі — СК).
Це означає, що закон по-новому регламентує права та обов’язки батьків і дітей, зокрема у разі визначення походження дитини. На відміну від чинного Кодексу про шлюб та сім’ю України, СК досить детально регламентує складні життєві ситуації, що виникають під час визначення походження дитини від матері та батька, які не перебувають у шлюбі. Вперше регламентовано визначення походження дитини у разі штучного запліднення та імплантації зародка.
Відповідно до ст. 123 СК, у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком народженої його дружиною дитини. У разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини визнається це подружжя. Такі само права батьківства отримує подружжя, якщо чоловік зачав зародок з чужою жінкою і цей зародок було імплантовано в організм його законної дружини.
Проте і законна жінка, народивши дитя у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка. Іншими словами, — законно визнати, що батьком цього дитяти є не її чоловік, а інша особа. Щоправда, таку несподівану вимогу матері можуть задовольнити лише за умови, якщо справжній, фізіологічний, батько (та сама інша особа) протягом року з дня народження дитини визнає вимогу обгрунтованою і подасть заяву про своє батьківство. Цікаво, що СК передбачає можливість оспорювати не лише батьківство, а й материнство.
Визначаючи особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей, СК закріплює важливе правило: батьки мають рівні права та обов’язки стосовно дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов’язків стосовно дитини.
СК вперше запроваджує обмеження кількості імен дитини: їй можна дати не більш як два імені (наприклад, Марта-Марія), якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.
До обов’язків батьків з виховання та розвитку дитини закон, зокрема, відносить забезпечення здобуття дитиною повної середньої освіти, підготовку її до самостійного життя. І водночас забороняє фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, що принижують людську гідність (батьки мають право обирати будь-які форми та методи виховання, крім аморальних або ж таких, що суперечать інтересам дитини). Якщо дитина вважає, що батьки допускають зловживання своїми правами стосовно неї, вона має право звернутися по захист до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, а з досягненням чотирнадцятирічного віку — то й безпосередньо до суду.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків може мати різні правові наслідки, один з них — позбавлення батьківських прав. Згідно зі ст. 164 СК, матір та батька суд може позбавити батьківських прав, якщо вона (він):
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли до неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину стосовно дитини.
Причім мати чи батько можуть бути позбавлені батьківських прав на всіх своїх дітей або когось із них. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав законом дозволено одному з батьків, опікуну, піклувальнику, відповідним державним органам (опіки та піклування, прокурору), закладам охорони здоров’я чи навчальним закладам, а також особі, в чиїй сім’ї дитина проживає. Сама ж дитина може поставити так питання перед судом у разі досягнення чотирнадцятирічного віку.
Звертаємо увагу, що новий закон передбачив можливість одібрати дитину в батьків без позбавлення їх батьківських прав. Таке може статися за рішенням суду у випадках, передбачених пунктами 2—5 згаданої 
ст. 164 СК, а також в інших випадках, якщо залишення дитини при батьках небезпечне для її життя, здоров’я і морального виховання. У виняткових випадках, в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Тоді дитину передають другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам (за їх бажанням) або органові опіки та піклування.
Для довідки: СК ухвалений парламентом 10 січня 2002 року. Він набирає чинності з 1 січня 2003 року. З повним його текстом можна ознайомитися в «Голосі України» за 26 лютого ц. р.