«У нас не пального не вистачає, нам розуму бракує виробляти його в такій кількості, щоб не лише себе забезпечувати, а й з сусідами вигідно торгувати», — каже від безвиході кандидат технічних наук НТУ («Харківський політехнічний інститут») Володимир Семенов. Адже він не перший рік пропонує виробляти в країні біопальне із звичайного ріпаку. Але всі його наукові відкриття, як і заклики, залишаються криком волаючого в пустелі.

Скільки існує вітчизняне сільгоспмашинобудування, стільки воно й б’ється над проблемою, як зробити техніку для села не лише продуктивнішою, а й надійнішою. Але якщо з першим завданням ще хоч якось удалося впоратися, то друге намагалися, уже традиційно, закидати шапками: виробляти більше тракторів, комбайнів, двигунів, зовсім не турбуючися про їхню якість.

Свого часу в Харкові створили величезні виробництва з розроблення та випуску двигунів для багатьох видів власних тракторів і комбайнів, для спецтехніки, тепловозів. Досить пригадати лише знамениті колись «Серп і Молот», ХЗТД, «Завод імені Малишева», ливарні і штампувальні виробництва, навколо яких виростали цілі міста, створювалися суміжні виробництва. Було збудовано й величезну імперію двигунобудування, яка в кращі свої часи випускала майже 200 тисяч моторів на рік, але гарного двигуна для сільськогосподарської техніки так і не було створено. Проблема очевидна — її десятиліттями намагалися не помічати. Але коли змінилися економічні правила гри, залізна завіса впала, ми зрозуміли, що наші двигуни — то не більша цінність, ніж купа металу. Нині майже так можна оцінити й самі виробництва, де їх раніше успішно випускали.

Тепер життя висуває інші вимоги — якщо й не бути попереду планети всієї, то хоча б не дуже відставати. Як скоро реанімує Україна, точніше Харків, свої виробництва двигунів і чи реанімує їх узагалі — запитання скоріше риторичне. А от перейти на альтернативні екологічно чисті види пального, виробляти його в достатній кількості із сільськогосподарських культур і не лише, ми можемо вже сьогодні, каже Володимир Семенов, але зовсім нічого для цього не робимо.

— На сьогоднішній день Європа виробляє півтора мільйона тонн біопального на рік, яке являє собою не що інше, як метилові ефіри жирних кислот ріпакової олії, успішно їздить на ньому, а ми лише продовжуємо з цього приводу розвивати бурхливу паперову діяльність. Франція, приміром, узагалі заборонила використовувати у великих містах транспорт на звичайному пальному. Це дає змогу майже на третину поліпшити екологічну ситуацію. Такі приклади характерні і для багатьох інших європейських держав і міст. Понад те, «біогорючку» використовують у тепличних господарствах, в інших закритих приміщеннях, кар’єрах, де велика небезпека отруєння вихлопними газами згорання звичайного пального. Крім того, в Німеччині біодизель використовують переважно в аграрному секторі. Німецькі фермери вирощують ріпак і виробляють пальне для власного споживання на малопотужних установках. У листопаді 2000 року Європейська Комісія у своєму комюніке запропонувала в 2020 році замінити альтернативним пальним не менш як п’яту частину нафтопродуктів, що їх спалює транспорт.

В Україні, крім того, що немає таких планів, так немає ще й своїх звичайних енергоносіїв. Тому створення альтернативного пального — для нас питання насамперед не екологічне, а стратегічне. Як свідчить європейський досвід, використання біодизеля не потребує якихось істотних змін у конструкції двигунів, при цьому екологічне пальне можна використовувати і у чистому вигляді, і в сумішах з нафтопродуктами.

За роки роботи над цією проблемою учені ХПІ не лише зробили дослідну установку з перероблення ріпаку на дизельне паливо, а й вивчили всі аспекти впровадження цих технологій у країні і вважають, що якихось особливих технічних проблем на цьому шляху немає. В Україні є всі можливості висівати цю сільськогосподарську культуру в потрібній кількості. Прикметно, що 8—10 відсотків потреби України в дизельному пальному можна покрити за рахунок засівання площ Чорнобильської зони. Ріпак належить до тих рослин, які можна використовувати для рекультивації радіоактивно забруднених територій. Накопичуючися в стеблах, радіонукліди і важкі метали практично не потрапляють у насіння. А якщо ріпаком засіяти 5—5,5 мільйона гектарів відчизняної ниви, а її на так званих малопродуктивних і майже не використовуваних землях, мабуть, стільки й набереться, то можна в майбутньому цілком відмовитися від використання солярки в дизельних двигунах.

Звичайно, бюрократи можуть на цю та інші публікації подати безліч усіляких проектів на папері, які, якщо їм вірити, чи вже підходять до розв’язання цієї проблеми чи вирішать її найближчими роками. Ухвалено відповідні закони, постанови, але, якщо говорити серйозно, то не більше того. Хоча всі розрахунки, зроблені ученими НТУ «ХПІ», свідчать про величезні перспективи цього напряму, особливо в реанімації сільськогосподарської галузі, в екологічній безпеці країни.

А поки вчені створюють свої праці в нікуди, виробничники, які зазвичай відірвані від «надмірної» науки, сушать голови над тим, як збути нікому не потрібну через дороговизну і ненадійність техніку, як її продати запчастинами, а не як готові  вироби. Але проблема не в тому, що всі ми такі нікудишні, а в тому, що згоди серед товаришів немає.

Харків.