Непрохідні гущавини волинських лісів, що багаті різноманітною диво-звіриною, споконвіку вабили мисливців. Тутешній лісовий люд з дідів-прадідів славився традиціями та звичаями полювання. Піднебесні бори й тягучі болота слугували справжнім раєм для звірини. Неповторність і цнотливість тутешньої дикої природи через віки залишилася незайманою. А тому затяті закордонні мисливці з тугими гаманцями віднедавна облюбували цей омріяний лісовий Едем.

Волинські «сафарі»на краю цивілізації

Захоплююче полювання для іноземців у краї почали організовувати ще наприкінці 90-х років минулого століття. Стомлені від утисків кам’яних джунглів урбанізованої Європи, мисливці з Італії, Франції, Німеччини і Бельгії з молодецьким азартом і завзятістю полювали качок на болотах та блакитних озерних плесах Старовижівського району. Згодом озброєний люд мігрував у Цуманські ліси Ківерцівського району, де водиться велика звірина. Саме у цих гущавинах нині вони і добувають небачені мисливські трофеї, якими пишаються у себе вдома.

Щоб потрапити до волинської казки, тамтешні мисливці щороку відвідують ярмарок мисливських турів у Німеччині. Фанати полювання з усього світу вибирають на свій смак мандрівки по шкуру лева до Африки, страусине пір’я до Австралії чи шкуру ведмедя до Сибіру. Поміж цими пропозиціями є запрошення на Волинь, яке через німецьку фірму-посередника надає об’єднання «Волиньліс». І щоразу бажаючих вистачає. Мисливці купують ваучери, платять гроші за дозвіл на зброю та її перевезення, за візу й оформлення необхідних паперів, неблизьку дорогу, харчування та перебування на волинських теренах. І з передчуттям незвіданого вирушають у путь.

Зазвичай на тутешнє полювання приїздять справжні затяті мисливці з Німеччини, які полюбляють екстремальне полювання подалі від надокучливої цивілізації. Вони готові спати на сіновалі, годувати кусючих комарів, мокнути під зливою у засідці. Щоправда, гостинні хазяї — єгері Звірівського лісництва — створюють для гостей найсприятливіші умови, не гірші за європейський сервіс. До послуг іноземців двоповерховий котедж схожий на лісову хатину, де ті почуваються, як удома. Проте стрільці навмисне уникають цього комфорту, щоб насправді поєднатися з природою. Цураються радіо й телевізора. На газети й дивитися не хочуть. Зігнорували навіть чемпіонат світу з футболу. Хіба що згодом запитували рахунок матчів. Зате весь час поглядають на ліс. А він тут, під боком.

Жадібні до природи гості, тільки-но зійде зоря, —мандрують у гущавину. До кожного мисливця приставлений окремий єгерь. Він має опікати іноземця до кінця туру: такий уже неписаний мисливський закон. Полюють переважно на конях — екзотика. Частенько збираються на спеціальні вишки, звідки підстерігають здобич.

Проте вполювати велику дичину для іноземців — не самоціль. Буває, ходять кілька днів і нічого не заб’ють. Але однаково задоволені, бо відпочили від душі. Якщо й стріляють, то, на відміну від неперебірливих тутешніх мисливців, убивають лише самців козулі, плямистого і благородного оленя, кабанів-сікачів. Самок не чіпають, а в бік виводка навіть рушницю не наводять. Аж до смеркання роз’їжджають лісом і милуються краєвидами. А надвечір утомлені, але блаженно задоволені вмощуються на терасі й відпочивають.

Від убитої дичини собі беруть тільки трофеї — оленячі роги або кабанячі черепи з іклами. М’ясо залишається в господарстві. Його переробляють і продають місцевим. Хіба що до столу мисливцям подають смажену вирізку дичини або печінку. Традиційно до трапези обов’язково припрошують єгерів, з якими перехиляють чарку вишуканого віскі чи шнапсу.

До речі, німці у захваті від української кухні. Щоразу замовляють винятково національні страви: запашний борщ, вареники зі сметаною і м’ясною підливою, мариновані й тушені гриби. І завжди вихваляють тутешніх кухарів. Затятий мисливець Ганс, який півсвіту об’їздив із рушницею, зізнався, що ніде не куштував смачніших страв.

За роги оленя — 1500 євро, за ікла кабана —півтисячі

Полювання у волинських гущавинах — доволі дороге задоволення. Кожен день перебування разом із харчуванням коштує іноземцям сто євро. Вартість ліцензії на відстріл звірини суто символічна: від 130 до 250 гривень. Проте за трофеї доводиться викладати солідні гроші. За розлогі роги разом з верхньою щелепою благородного оленя вагою до 7 кілограмів потрібно заплатити півтори тисячі євро, від 9 кіло і вище — 2600 євро. Чудернацькі роги плямистого оцінюють не набагато нижче: вагою до 5 кіло — 1100 євро, більше — 1400. Далі за кожні 10 грамів мисливці доплачують по 5 євро.

Удачею вважають і добування кабанячих трофеїв. Їх цінують за довжиною ікл лютих сікачів. Якщо гострі ікла сягають 16 сантиметрів, то потрібно заплатити 250 євро. Двадцятисантиметрові ікла коштують півтисячі євро, а понад цього — 650 плюс п’ять євро за кожний міліметр. Проте ці розцінки не лякають закордонних мисливців. З їхніх слів, вони готові заплатити за такий відпочинок навіть удвічі більшу суму.

Незважаючи на неабияку платоспроможність і величину гаманців, не чіпають дичину на кшталт зайців, лисиць та іншої лісової дрібноти. Колись їх приваблювало полювання на вовків. Але нині дедалі рідше погоджуються на облави. Бо надто мало шансів натрапити на зграю. Та й більшість сіроманців пристрілені, тобто бувалі, які не бояться червоних прапорців. Мрія кожного мисливця — трофей зубра. Колись старих велетнів підстрілювали. За голову викладали понад 7 тисяч дойчмарок. Однак через різке зменшення популяції нині полювання на зубра заборонено.

Іноземцям — задоволення,а лісівникам — прибуток

Відродження мисливських забав для іноземців дає не лише добрий зиск тутешнім господарникам, а й користь. По-перше, об’єднання «Волиньліс» кладе до своєї скарбниці дев’яносто відсотків грошей від полювання. Десять — залишає собі німецький посередник. Відтак певна частина зароблених коштів надходить до державної казни. Попри це  одержані гроші обов’язково йдуть на розвиток лісництва, мисливських господарств, на відтворення популяції цінної звірини і на підгодівлю тварин. По-друге, у такий спосіб заробляють копійчину й місцеві селяни, які обслуговують гостей і мають гривню-другу від торгівлі сувенірами і лісовими дарами. Та найголовніше — завдяки своєрідним волинським «сафарі» стрімко розвивається тутешній сільський туризм.

Розголос про екстремальне полювання та мальовничість природи озерного краю вже розійшовся по всьому світу. Заодно неабиякої популярності здобуває і наша національна кухня. Один із німців, гостюючи і смакуючи апетитними стравами місцевих кухарів, пообіцяв відкрити у себе в містечку невеличкий шинок, де подаватимуть український борщ зі шкварками, вареники з бульбою і смажені гриби.

Неповторна природа й мисливський азарт так захоплюють гостей, що більшість із них стають постійними візитерами. Наступного разу вони привозять із собою цілі сім’ї, друзів або партнерів по бізнесу. Усі неабияк цікавляться тутешніми звичаями, традиціями й легендами. Наслухавшись від єгерів дивовижних легенд про міфічних лісовиків, лоскотливих русалок і грайливих мавок, вражені гості залишають у цій фантастичній місцевині жменьку монет, щоб згодом повернутися у казковий світ волинських віковічних лісів.

Волинська область.