Нещодавно побачила світ книга Станіслава Шевчука «Порівняльне прецедентне право з прав людини», котру завдяки підтримці ОБСЄ буде розповсюджено серед судів загальної юрисдикції. Книга є логічним продовженням «Основ конституційної юриспруденції», про які наша газета вже писала. Саме в «Основах...» С. Шевчук уперше висловив та обґрунтував думку про те, що українські судді повинні мати повноваження нормотворців через прийняття судових рішень (прецедентів). Така думка за радянських часів була крамольною і піддавалася нещадній критиці. Офіційна радянська правова теорія не визнавала судовий прецедент джерелом соціалістичного права, згідно з нею суди мали тільки застосовувати правові норми, а не створювати їх.
Інтеграція України до Європи і, відповідно, європейського права рано чи пізно приведе до визнання судових рішень джерелами українського права. Саме для того, щоб таке визнання скоріше настало (принаймні для початку на рівні підсвідомості українських суддів), С. Шевчуком на основі аналізу наукових праць, європейської судової практики створено книгу «Порівняльне прецедентне право з прав людини». Основним чинником захисту фундаментальних прав та свобод в Україні, вважає автор, має виступати не лише механічна адаптація українського законодавства до європейських правових стандартів, а й утвердження нового розуміння права і подолання нещодавніх нищівних наслідків панування радянського вузьконормативного розуміння права.
Автор видання на прикладі декількох положень Європейської Конвенції з прав людини показує універсальний характер доктрини захисту прав людини, юридичну техніку та принципи, через які розвинулася практика Європейського Суду. Книга також цінна тим, що визначає та підкреслює роль прецедентного права, що створено Європейським Судом з прав людини та судовими органами конституційної юрисдикції інших країн.
Окрім теоретичного обґрунтування ролі прецедентного права в захисті прав і свобод громадян в Україні, С. Шевчуком у книжці узагальнено практику Європейського Суду з прав людини по основних правах: на життя, на свободу, на справедливий судовий розгляд, на заборону катувань, на свободу думки, совісті, віросповідання, свободу вираження поглядів.
Залишається сподіватися, що зображення на обкладинці книжки репродукції картини Гюстава Доре «Бог убиває Левіафана» є суто символічним і художнім чином відображає боротьбу доброго з поганим у всьому, зокрема й у сучасній український юриспруденції.