У всьому винна вчителька, стверджує сестра 14-річної учениці однієї із сільських шкіл на Житомирщині. Після пережитого школярка проходить курс лікування у психіатра, а родичі й досі шукають правду.

А сталося все напередодні Дня вчителя. Діти влаштували для педагогів «вогник» і святковий стіл. Пригоститися солодощами запропонували й учням. Марина також взяла зі столу печиво і поклала в сумку — дорога додому (живе вона в іншому селі) неблизька. Саме момент «клала щось у сумку» пізніше зіграв злий жарт: в однієї з учительок начебто зникли 107 гривень 50 копійок зарплати. Але то було пізніше...

Прийшовши додому, де мешкає вдвох з ненькою, Маринка почала поратися по господарству.

— Мама, повернувшись увечері з роботи, малої вдома не застала, — розповідає Маринчина сестра, яка живе в іншому селі. — Сусідський хлопчина розповів, що на таксі приїхав син учительки, посадив дівчинку в машину і кудись повіз.

— Пізно ввечері до мене прийшли родичі моєї учениці, — каже класний керівник Марини. — Я не одразу і второпала, в чому річ. Але, коли все з’ясувалося, зателефонувала до колеги. Слухавку взяв її чоловік. Зрозуміла лише, що Марину підозрюють у зникненні грошей і що дівчинку, мовляв, давно вже відвезли додому, але вона злякалася скоєного і заховалася.

— Я вже п’ятий рік веду цей клас, — розповідала далі педагог, — і нічого такого за Мариною не помічала. Сім’я і справді не багата, але щоб отаке вчинити — не вірилося. Хоча, зізнаюся, сумнів закрався. Їздили ми й до Галини Григорівни додому, але розмови не відбулося: сторони звинувачували одна одну. Під гарячу руку й мені перепало від сина колеги, до речі, мого колишнього учня.

Рідні Марини повернулися додому близько другої ночі. Дівчинка вже спала. А на ранок розповіла:

— До Галини Григорівни привезли ще кількох однокласників. Спочатку всіх питали: «Хто вкрав гроші?». А потім син учительки завів мене в іншу кімнату, вхопив за коси і кілька разів ударив. Казав, битиме, доки не зізнаюся. Назад підвіз тільки до повороту на село. Потім мені стало зле, і я сіла під дерево. Мабуть, заснула. Коли прокинулася, надворі вже стемніло.

Того ж ранку гроші вчительки знайшлися — їх начебто витрусили з-під килимка біля порога оселі Галини Григорівни. Підкинули — переконана вона.

— Навряд чи це можливо, — сумнівається класний керівник Марини, — адже ввечері ми довго не могли потрапити на подвір’я через неприв’язаного пса. Та й розійшлися вже за північ, а рідним Марини до свого села добиратися щонайменше години дві. Коли вони могли повернутися вдруге?

Ситуація збентежила. На чиєму боці правда — батьків учениці чи педагога? Як таке взагалі могло статися? Після описаних подій Галина Григорівна на роботу не вийшла, передала директорові заяву з проханням надати відпустку за власний рахунок.

— Не знаю, як діяти в цій ситуації, — зізнався директор школи. — Родичі учениці збираються звернутися до суду. Про такий намір заявили й батьки іншої школярки, присутньої на «допиті». Будемо, очевидно, чекати на рішення цієї інстанції. Такої думки дотримується і начальник райвідділу освіти. Хоча ми радили Галині Григорівні попросити в сім’ї Марини вибачення.

Відтоді минуло вже більше місяця. До редакції районної газети, в якій працюю, зайшли Марина з мамою — приїхали до лікарів, зокрема і до психіатра. Заодно показали відповідь, яку одержали з міліції: підстав для порушення кримінальної справи немає. До чого тут міліція? Схоже, в уяві людей з поліської глибинки міліція і суд — одне й те саме. Однак навіть вони добре розуміють: не можна просто так серед ночі хапати чужих дітей і везти до себе додому на «слідство».

Житомирська область.