За видачею державних актів на право приватної власності на землю Житомирщина на останньому місці в Україні. Як відомо, сертифікати — це тимчасові документи, які дають право на отримання певної частки земель колишнього КСП. І навіть гектари там не справжні, а умовно-кадастрові. Узаконити володіння ділянкою з чітко визначеними межами може тільки державний акт. Їх видано лише 15,5 тисячі — це 5,2 відсотка від кількості сертифікатів. Хоч є області, які давно вже перейшли «екватор» у 50 відсотків. Ще в квітні на засіданні колегії облдержадміністрації прозвучала пропозиція звернутися до Держкомзему — хай, мовляв, оголосять догану начальникові облуправління земельних ресурсів. Але справа, здається, не тільки і не стільки в «недостатній організації роботи», як тоді це було сформульовано. Бо все значно складніше.
Сертифікати за... іконами
Людмила Хвостова, працівниця облдержархіву, повідала недавно цікаві факти. З’ясувалося, на початку ХХ століття на території нинішньої Житомирщини спалахнув земельний ажіотаж. Просто в тодішній Волинській губернії ще можна було знайти дешеву землю. Спершу скуповували маєтки, вирубували ліс, збували все, що можна, а потім перепродували іншому спекулянтові. Вже з цих других, а то й третіх рук землю подрібненими шматками за неймовірно високими цінами купували селяни. Чим більшим був маєток, тим дешевше його вдавалося придбати. Але як тільки та маєтність розбивалася на дрібні ділянки, щоб їх могли купити селяни, ціна швидко зростала, сягаючи 300—400 карбованців і більше за десятину. Допомагав сплатити непомірні суми Селянський банк, маючи свої відсотки. У програші залишався селянин, змушений платити спекулянтам усіх мастей, щоб отримати неоціненну земельку.
От за таких реалій Столипін починав свою аграрну реформу, яка, до речі, в тодішній Волинській губернії проходила ударними темпами. Спробував би він тепер селянам землю вділяти...
За ті гроші, які потрібно затратити сьогодні, щоб стати власником кількох гектарів, можна хіба що штани на базарі купити. Правда, ентузіасти, які першими виходили з реформованого сільгосппідприємства, змушені були платити підрядним організаціям за виготовлення державного акта інколи навіть по 250 гривень. Фахівці з облуправління земельних ресурсів стверджують: ціна вочевидь завищена, навіть якщо врахувати, що для відведення гектарів у натурі доводилося виїжджати в глибинку заради одного замовника. Президент України, як відомо, обмежив вартість виготовлення одного акта сумою в 85 гривень. Але й за такої ціни черги бажаючих на Житомирщині щось не видно.
Що буде так, мені стало ясно ще торік, коли поцікавився в селах, скільки сертифікатів видано на руки і скільки селяни передали в оренду сільгосппідприємствам. З’ясувалося, різниця значна.
— Вони за образами, — пояснив сільський голова з Вигова Коростенського району.
У цьому селі не переданих в оренду сертифікатів було особливо багато. На фермі місцевого господарства залишилося стільки корів, що з ними три доярки могли впоратися. Ані поросячого хвоста, ані курочки. На полях — тільки ранні зернові і трави на корм. Ні льону, ні картоплі, ні овочів. Від такої «спеціалізації» і результати відповідні. Зерно в рахунок орендної плати видавали за такою ціною, що залишалося сказати «ого!» А вартість земельного паю низька, тож виходило негусто. Люди ще до реформи набрали собі землі по максимуму — аби раду дати. Вся надія на власних коней, бо техніка в господарстві по дорозі в поле ламається. Та й вироблену продукцію, нарікали селяни, продати дуже важко. Тож який сенс приєднувати ще додаткових сім гектарів до свого наділу? І від передачі в оренду особливої користі нема.
На жаль, таких господарств чимало. От селяни й думають: навіщо викладати гроші за акт? Хоч обласна влада й намагалася проводити вручення цих документів урочисто, з показом по телебаченню, щоб стимулювати залучення коштів. Привернуло увагу хіба що викрите порушення: в одному з господарств гроші, зібрані для оформлення актів, витратили на купівлю пального. Збирати врожай нічим було...
Намальовано поле, а росте ліс
Заступник начальника облуправління земельних ресурсів Петро Поліщук розповідає:
— Для заміни сертифікатів на державні акти з бюджету надійшло 925 тисяч гривень. До роботи стали 19 підрядних організацій — почали розробляти близько 107 тисяч актів.
Але підрядчики, як висловився Петро Петрович, «зав’язли». Причому так, що працівників тих організацій довелося відправляти у відпустки за власний рахунок. Бо грошей нема. Бюджетне фінансування замале. Одному лише Червоноармійському районові для виготовлення державних актів потрібно мільйон гривень. Ще одне потенційне джерело фінансування цих робіт — господарства. Але коли ні за що купити солярку — не до актів. Нарешті, самі селяни. На розмові за «круглим столом», що відбувся в Червоноармійському районі з ініціативи обласної ради, обговорювалося й те, чому вони не проявляють ініціативи. І висновок такий: люди платити не поспішають, бо більшість виходити з господарства не збирається. То яка їм різниця, що в них на руках — акт чи сертифікат?
А от для сільгосппідприємств це має значення. Особливо в тих населених пунктах, де колишнє КСП розбилося на два чи більше окремих підприємства. Вже надходять скарги, що не можуть розділити землю — вона ж бо є і краща, і гірша. На зборах власників паїв можна довго сперечатися... А земельні масиви повинні мати чіткі межі. І складатися з ділянок тих, хто уклав договори оренди, щоб не було черезсмужжя. А таке вже трапляється. Важливо мати чіткі межі і з податкової точки зору. Зрештою, підходимо до ринку землі.
П. Поліщук часто порівнює ситуацію на Житомирщині з тими областями, де вже замінили на акти по 30—70 відсотків сертифікатів. Бюджетне фінансування там теж невелике. Головна відмінність — у розмірі орендної плати за паї. Коли в степових областях, за його словами, сплачують по 900, а подекуди навіть 1600 гривень, то на Житомирщині — 230—300, а в деяких районах виходило по 120—150 гривень. І майже повністю натурою. Є й інший нюанс. Там «степ та степ кругом», великі масиви мають однаковий бал землі — приходь і одразу діли. А на Житомирщині підготовча робота, бува, займає більше часу, ніж основна. Бо навіть по одному господарству часто велика строкатість грунтів, тож переводити умовні кадастрові гектари в реальні значно складніше. Такі підрахунки під силу тільки комп’ютерові. Але й це ще не все.
У землевпорядників є такий термін — коректування планових матеріалів. Що це таке, можна показати на прикладі Дідковичів Коростенського району. Хто оформив державний акт першим, одержав наділ у два рази більший, ніж ті, кому акти виготовляли пізніше — в масовому порядку. Це так змінився склад угідь після того, як дані, на основі яких виписували сертифікати, підкоректували до реальних. Не можна ж бо виділяти земельну частку там, де було поле, але його закинули, і тепер росте ліс. На деяких ділянках уже недоцільно сіяти, бо собівартість стане непомірно високою, так погіршився склад грунту, відколи держава перестала давати дотації на його поліпшення. Тому плановий матеріал доводиться, особливо в поліських районах, коректувати на 30—40 відсотків. А це додаткові витрати коштів і часу.
Американці нам допоможуть
На Житомирщині великі надії покладають на Проект підтримки приватизації землі в Україні. На його здійснення уряд США виділив грант — тобто кошти, які, на відміну від кредиту, не треба повертати: 14,5 мільйона доларів. Головне завдання проекту — допомогти власникам земельних сертифікатів отримати державні акти.
На Житомирщині після відкритого тендера право вести цю діяльність на кошти проекту одержали дві приватні землевпорядні організації. Вони мають виготовити майже 30 тисяч державних актів — десяту частину від загальної кількості. Загалом буде охоплено 59 сільрад у 10 районах області. Скільки саме платитиме проект за виготовлення одного акта — конфіденційна інформація. Але добре відомо, що значно менше, ніж хотіли б землевпорядні організації. Щоправда, у селах, де здійснюватиметься проект, ніхто й нікому ні в якій формі не повинен платити за виготовлення актів. Фінансування усіх робіт бере на себе проект.
* * *
Хто думав три роки тому, читаючи указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», що землю буде ділити так важко? І так дорого...
Житомирська область.
