Мені не вперше пощастило побувати на концерті Валерія Меладзе. Він вільно почувався на сцені. Жартував з публікою. Погоджувався фотографуватися з прихильниками. Із вдячністю приймав квіти. Валерій виявився ерудованою, щирою та... дуже скромною людиною.
Зрештою інтерв’ю співака набуло форми фрагментів його монологу.
Відоме про відомого
Валерій Меладзе народився 23 червня 1965 року в Тбілісі. Через кілька років родина переїхала до Батумі. Після школи майбутній співак влаштувався телефоністом на телефонну станцію, а потім вступив до Миколаївського суднобудівного інституту, де вже навчався його старший брат Костянтин. У стінах вузу брати створили свій перший музичний колектив. У 1990 році обох Меладзе запросили до популярного гурту «Діалог». Вони записали з цим колективом диск «Осінній крик яструба». Ще за кілька років Валерій Меладзе з піснею «Не тревожь мне душу, скрипка» потрапив у хіт-парад «12-2» на українському радіо «Промінь».
Про працю й боротьбу
Не хочу видаватися інфантильним у наш складний час. Хоча романтизм у мені залишився, але він прикритий скептицизмом.
Зрозумів, що навчився працювати й боротися. І це дає змогу забезпечувати стабільність своїм рідним —дружині Ірині, дочкам Інзі та Соні. До речі, ми чекаємо ще одну дитину. Раніше я думав: скільки ж потрібно людині, щоб вона була впевнена у завтрашньому дні. Якщо ти маєш дуже багато, не зможеш спокійно дивитися в майбутнє. Якщо не маєш нічого — тим паче. Є речі, котрі людина має вміти робити сама, —працювати та боротися. Лише тоді вона впевнено дивитиметься в майбутнє. Цього мене навчило життя. І робота на естраді.
Про «зіркову хворобу»
Дивуюся тим артистам, котрі можуть довго грати роль «зірки». Вони кажуть в інтерв’ю не те, що хочуть, а те, що потрібно. Раніше й мені здавалося, що слід робити те саме. А тепер зрозумів — треба бути собою.
Мене гнітить обмеженість у спілкуванні, яка притаманна багатьом «зіркам». Чимало людей, до яких добре ставлюся, сприймають мене не як друга, а як людину, з якої щось можна взяти, яка чимось може бути корисна.
Минулого літа був з концертом в Ялті. Одного разу побачив у сонячному світлі пару, що цілувалася на березі моря. І подумав: через те, що мене всюди впізнають, я ніколи не спізнаю того щастя, яке відчуває ця парочка. У цих двох є та свобода, якої немає в мене. Чому її в мене немає? Бо я сам себе обмежив. Не можу просто піти на дискотеку, бо мене знають, і я боюся здатися кумедним. Став надто залежним від чужої думки. Останнім часом я повернувся до самого себе. Й вирішив пожити тим життям, яким хочу.
Про брата
Ми з Костею поганенько вчилися, але вдома любили грати в чотири руки. Переграли всього Поля Моріа. Раніше мені дошкуляло те, що Костя намагався вчити мене жити. Зазвичай це закінчувалося бійкою. А тепер горою стоїмо один за одного. Мені взагалі дуже не вистачає брата, коли він сидить вдома й пише пісні, а я на гастролях. Костя ні з ким більше не прагне працювати. Хоча останнім часом він почав активно продюсувати гурт «Віагра».
Про близьке завтра
Чимало моїх планів пов’язано з Україною. Я прожив тут дванадцять років. Саме тут розпочиналася моя кар’єра. До речі, в моєму репертуарі нещодавно з’явилися й українські пісні.
Незабаром зніматимуся в новорічному телемюзиклі «Попелюшка». Думаю також співпрацювати з українськими кліпмейкерами. І, звісно, записувати нові пісні.
Про забобони
За дві години до концерту    не їм і не п’ю  спиртного (хіба що бокал гарного грузинського вина). Я ніколи не розписуюся на грошах. Перед концертом намагаюся не фотографуватися й не давати автографи: поки ще нічого не зробив. А після концерту — будь ласка!
Про маленькі примхи
Раніше колекціонував окуляри. Тепер — ножі. У мене вдома багато спиртних напоїв, які пропоную гостям. Сам удома не п’ю. Але люблю гарні компанії з хорошим вином.
Неля ШПУЛАК, для «Голосу України».