Він ніколи не читав з аркуша і був бажаним гостем земляків, розкиданих по Європі. Його перу властиві осінні настрої і красива говірка, відчутна в наголосах знаменитих «Журавлів»:
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі у вирій.
1922 року в амбасаді УНР в Німеччині Богдан Лепкий підсумував свою молодість у невеликій промові: «Всі ми, я і мої покійні та живі ще товариші пера, настроєні були на цей акорд, акорд визвольної ідеї...».
Він народився 9 листопада 1872 року в селі Крегулець на Тернопільщині. Вчився в Бережанській гімназії. Далі Відень, Академія мистецтв. А 1895-го Богдан Сильвестрович закінчує Львівський університет як філолог. До 1914 року одна за одною виходять книжки оповідань, віршів, літературознавчі дослідження. З молодою дружиною Олесею він перебрався до Кракова, викладати в Ягеллонському університеті. Приходить визнання. Лепкий — поет романтичного типу. Туга — домінанта його творчості. Захоплення філософією Ніцше і Шопенгауера дало поштовх до містичного змалювання почуттів. Романтичний світ поезії Лепкого виповнений осінніми мелодіями. Осінь — це система координат, де відбувається основне дійство і таїнства: плинність життя, конечність людини. Пізніше, в «Ноктюрні», за романтичною печаллю постане доля нації:
Дванадцять їздців
В опівнічну їде годину.
Розпачливий спів
Лунає на всю Україну.
Війна 1914 року застала Лепких в Яремчі. Там, у готелі, залишились «Начерк історії української літератури» та історична драма «Мотря». Поета мобілізували, він опинився в Австрії, потім у Німеччині, де вів культосвітню роботу в таборі військовополонених. Аж 1925 року повернувся до Кракова, в Ягеллонський університет. Також читав лекції в університетах Варшави та Вільна, в Празі та Берліні. В 20—30-х роках Богдан Лепкий стає посередником українського наукового світу з представниками закордонної науки. З 1935 року Богдан Сильвестрович — надзвичайний професор Ягеллонського університету. Помер він 21 липня 1941 року, похований у Кракові.
