На Донбасі впевнені, що вся економіка країни починається з вугільної промисловості. Не з’ясовуватимемо, чи правильне таке переконання. Безсумнівним залишається одне: вугільна галузь вимагає до себе особливої уваги з боку держави. І це підтвердить кожен мешканець шахтарського краю, котрий став заручником наслідків непродуманої державної політики у розв’язанні економічних і соціальних проблем регіону. Рішенням уряду лише в Луганській області було закрито 35 шахт, після чого втратили роботу 100 тисяч працездатного населення.
Шахта «Должанська-капітальна» державної холдингової компанії «Свердловантрацит» унікальна не лише тому, що тут видобувають особливо цінний сорт вугілля — термоантрацит. А й тим, що навіть за всіх негараздів її колектив сьогодні добре тримається «на плаву». Шахтарі отримують зарплату до двох тисяч гривень, і навіть спускаються до забою під музику — біля входу на шахту чергову зміну зустрічає самодіяльний духовий оркестр. Тут ще у вересні з ялинкою зустріли Новий рік — виконали річний план. А перед справжнім Новим роком влаштовують ілюмінацію майже як на Хрещатику — різнокольоровими гірляндами миготять усі ялинки на дорозі до шахти: їх прикрашає кожна шахтарська зміна. Незважаючи на дуже тяжку працю — в забої годинами доводиться працювати в напівзігнутому стані на колінах — гірники дорожать своїми робочими місцями. Влаштуватися на цю шахту дуже складно, винятки роблять хіба для дітей шахтарів.
Шахта для своїх працівників, серед яких, до речі, є й чимало молодих хлопців та жінок, — не лише місце роботи: на ній «лежить» уся соціальна сфера шахтарських селищ. Житиме шахта — житимуть і вони. А майбутнє шахтарів залежить не лише від запасів вугілля в надрах землі, а також від того, чи вчасно розраховуватимуться за поставлене вугілля енергетики, чи буде можливість модернізувати шахту й побудувати нові горизонти, якою буде політика наших державних керманичів...
Луганська область.
