— Оце наше поле, — сказав отець Володимир. — Праворуч — малина, далі — виноград, молодий сад, а ліворуч — овочі: капуста, помідори...
П’ятий рік фермерує він разом з матушкою Світланою. Навіть людям, некомпетентним у сільському господарстві, після поверхового огляду акуратних ділянок та чисто виполених плантацій стає зрозуміло: господарюють професіонали. І справді, подружжя Дітунів мають вищу освіту — обоє закінчили Кримський сільгоспінститут. Був час, коли працювали у господарствах Запорізької області. Ще в 60-ті експериментували, освоювали інтенсивні технології, нові сорти, вирощували овочі у закритому грунті. Служачи в армії на Кольському півострові, Володимир і там займався овочівництвом: солдати смакували свіжими огірками. Так і зародилося і прижилося з легкої руки українського хлопця тепличне господарство у військовій частині. І лише через 16 років засоби масової інформації повідомили... сенсаційну новину: на Кольському півострові вперше (у 1980 р.!) селекціонерами-вченими вирощено огірки в теплицях...
Напередодні 90-х подружжя Дітунів дійшло висновку: добре було б завершити свій земний круг життя в тихому монастирі — така традиція була в роду. Та сталося непередбачуване: Володимиру після бесіди з Владикою місцевої єпархії запропонували місце священнослужителя у престижному храмі. Згодом — самостійна парафія на околиці обласного центру, куди, незважаючи на відстань, потяглися й істинні парафіяни з міста. Тісно стало церкві в скромному приміщенні. Треба було будувати храм — світлий, просторий. І місце для нього знайшлося благословенне. Раніше Господь неодноразово приводив отця Володимира до мініатюрної каплиці, спорудженої на Фрунзенському масиві Дніпропетровська. Та де взяти кошти? Шукати спонсора?
У незалежній Україні активно розгортався фермерський рух. Якщо вірити газетам, то землю міг отримати кожен, хто тільки забажає. Повірив цьому й отець Володимир і вирішив взяти землю, щоб власними зусиллями заробити кошти на спорудження омріяного храму. Бо не забулася ще агрономічна наука.
Скільки клопоту, адміністративних перепон довелося здолати на шляху до власного поля Володимиру Дітуну! Хоча можна було такому авторитетному священику спокійно і без зайвих хвилювань жити. Навіть за бороду тягав батюшку по ріллі великий начальник районного масштабу. «Ні-ні! — говорить схвильовано матушка Світлана, — більше жодного слова про це! Ми всім прощаємо! Краще запалити одну свічку, ніж проклинати пітьму!»
Господь вів їх через тернії. Зерна впали не на твердь суєтних доріг, не на тернії пристрастей, і не на камінь байдужості, а на благодатну землю природи і живих сердець. І дали добрі сходи.
Трохи дивно, робітники, яких фермер найняв обробляти землю, не сваряться, тут не чути лайки, ніхто не краде! Тиша, спокій. Утопія та й годі! Отець Володимир і матушка Світлана працюють нарівні з усіма.
Залучили до господарювання вчених. На мініатюрних плантаціях уже прижилися і щедро врожаять сорти ремонтантної малини, пальметний яблуневий сад, смородина, порічки. Споруджуються овочесховище, переробний цех. Кількість людей, котрі працюють з радістю для себе і для інших, збільшується. Нині у фермерському господарстві зайнято майже сто осіб.
...За парканом Березинського ринку Дніпропетровська біля саморобного вагончика на колесах завжди черга. Охочих купити вроздріб та оптом продукцію, вирощену в господарстві священика, чимало. Ще б пак, на ринку помідори по 1 гривні 20 копійок, а тут по 60! Доволі доступні ціни й на іншу городину.
У бесідах з парафіянами отець Володимир часто наголошує: найдорожче на землі — час. Тож треба поспішати якомога більше і з радістю робити добро людям. Життя земне коротке! Його жертовною працездатністю захоплюються парафіяни і обожнюють, оберігають. Коли ліг у лікарню, за десять днів 140 віруючих провідали його.
Прийшов час будувати, а не руйнувати. Дітуни замовили проект, знайшли будівельників. І ось на ще недобудованому храмі з’явилася з-під пензля художника триметрова ікона — Покрова Пресвятої Богородиці. Свято-Покровський — таку назву дали спорудженому храму, настоятелем якого є отець Сергій — син отця Володимира.
При храмі організували і дитячу недільну школу, де вивчають історію православ’я, старослов’янську мову, літургію, музику.
...Натхненно-музичний передзвін церковних малинових дзвонів нагадує про молитву і будить нашу приспану совість.
Дніпропетровська область.
