На бурякових плантаціях знову неспокійно. Незважаючи на недавні браві запевнення Міністра агрополітики Сергія Рижука про закінчення до 5 листопада «солодких жнив», кампанія все ще триває. Фахівці кажуть про катастрофічне невезіння для аграрників, які через затяжні дощі не в змозі вивезти зібрані корінці з полів. А тепер в деяких регіонах коренеплоди накрив ще й товстий шар снігу. Водночас із 126 запущених у нинішньому сезоні підприємств працюють тільки 95. Решта простоює через брак сировини.
Окрім рекордно низької врожайності — а збирають на круг 186 центнерів буряків з гектара — цього сезону встановлено ще одне досягнення. У Національній асоціації «Укрцукор» повідомляють, що цукристість корінців становить 14,3 відсотка (на окремих заводах — 10% і навіть 7%). Тобто з тонни сировини на переробних підприємствах варять не 160 кілограмів цукру, як це передбачено урядовими директивами, а лише 143. Ті самі фахівці, коментуючи такий нерадісний факт, кажуть про порушення аграрних технологій: недовкладення мінеральних добрив, використання під час сівби насіння низьких репродукцій, закладення насіннєвого матеріалу в неораний грунт. В результаті збитків зазнали не тільки в господарствах, а й на переробних підприємствах. Для того щоб тепер «видобути» тонну цукру, заводчанам доводиться більше переробляти сировини. А це, зрозуміло, потребує додаткових фінансових витрат.
Однак навіть у такій ситуації не варто одразу ж після ознайомлення з цим матеріалом бігти до гастроному, щоб зробити стратегічні закупівлі білих кристалів. Перехідних запасів з минулого та позаминулого років задосить, щоб уберегти країну від цукрового голоду. Та й імпортери чужого білого піску не дозволять українцям пити чай без цукру. Мало того, нашій країні наступного року, схоже, світить вийти ще на один рекорд: можливо, внутрішній ринок як ніколи потерпатиме від надлишків солодкого. В деяких виданнях уже з’явилися «замовлення» про дефіцит у країні білого піску, який нібито насувається, — напевна ознака того, що найближчим часом відкриються кордони для ввезення на територію нашої країни солодкого продукту. З великою часткою вірогідності можна зробити припущення, що парламент дасть дозвіл на ввезення в Україну 200 тисяч тонн цукру-сирцю на пільгових умовах. По-перше, так вимагає Захід, обіцяючи в обмін у осяжному майбутньому прийняти нас у члени СОТ. По-друге, такі операції обіцяють чималі прибутки їхнім безпосереднім учасникам.
А минулого тижня з Бразилії повернувся віце-прем’єр-міністр Леонід Козаченко, який привіз звідти дві нечувані новини. Згідно з першою в Україну з цієї латиноамериканської країни додатково ввезуть ще півмільйона тонн цукру-сирцю. Щоправда, за умови: після переробки отриману готову продукцію обіцяють реекспортувати до інших країн. Звичайно, впевненості, що вироблений цукор насправді не осяде на нашому внутрішньому ринку, немає. Якщо це станеться, такий солодкий пісок (за собівартістю він дешевший, ніж буряковий) становитиме серйозну конкуренцію виробленому з коренеплодів. Обвалу цін на білий пісок на внутрішньому ринку тоді не уникнути, і заводчанам знову доведеться підраховувати збитки.
Справляє враження й інша новина, що її привіз віце-прем’єр. Після скандальної заборони Бразилії купувати українське зерно, що пов’язано з виявленням грибка в партії нашої пшениці, латиноамериканці змінили гнів на милість і знову імпортують колоскові. Л. Козаченко стверджує, що до кінця року ми зможемо продати туди півмільйона тонн зерна, а наступного — 1,5 млн. тонн. Перу, Болівія та Чилі начебто також зацікавилися закупівлями. Віце-прем’єр подає такі домовленості як рятівні для вітчизняних агроформувань. Експорт, мовляв, частково «прибере» з внутрішнього ринку надлишки зерна. Ціни на нього підскочать, і сільгосппідприємства отримають можливість реалізувати вирощене дорожче, що дасть їм змогу покращити економічне становище. Однак стабілізують свою діяльність у такий спосіб лише окремі господарства. Більшість сільгосппідприємств так і не змогли відгукнутися на заклик Мінагрополітики притримати зібране до кращих часів і продали його за цінами, що склалися на початок осені, — 300—350 гривень за тонну пшениці третього класу. Зрозуміти селян неважко. Виручені тоді гроші пішли на збирання пізніх сільгоспкультур, проведення оранки земель під майбутній урожай. Левова частка пшениці давно перейшла до рук трейдерів. Вони, продавши колоскові за новими цінами, і підраховуватимуть прибуток.
