Якби мої батько й мати могли встати і подивитися на новий «цивілізований» світ, то знову померли б на місці. А Тарас, який боровся проти панів і запроданців свого народу, побачивши нинішнє святотатство, закам’янів би, як отой пам’ятник на Чернечій горі...
Звідки ці невеселі роздуми?
Судіть самі. Наша Конституція гарантує найцінніші права: на життя, працю, навчання, лікування, винагороду за свою працю і багато інших. А чому повсякчас порушується право трудящої людини на гідність?
Для чого тоді Верховна Рада? Для чого гарант Конституції, який нічого не гарантує?
Чому Кабінет Міністрів видає паперові субсидії, які не підкріплені бюджетом? А потім ЖЕКи, ТЕЦи і ліфтові господарства збиткуються з громадян, відключаючи воду, опалення й ліфти у всіх: і боржників, і справних платників? А тим боржникам роками не платять зарплати і жоден суд не відсуджує зароблених грошей. Бо заводи, бачте, збанкрутіли за десять років безкарності. А насправді керівництво розікрало й розпродало все. Придбали собі дорогі дачі, престижні автомобілі, а для робітників нема коштів видати зароблене. На одному «Роторі» в Черкасах таких тисячі. І нікому й трішки не пече.
Як багато обіцяли перед виборами кандидати в депутати! Особливо найбажаніше — часткове повернення коштів з радянських ощадкнижок. А нині старі люди знаходять собі смерть у чергах, так і не отримавши подачки — 50 грн. А хіба не можна було принести ці гроші разом з пенсією хоча б пенсіонерам? У банках усі дані є. Та де там!..
Бідній людині зараз неможливо ні вивчитися, ні вилікуватися. Якось мені жалілася знайома жінка, котра працює в Черкаському аеропорту синоптиком (я раніше працював там пілотом): дочка нездужає і не відвідує школу. Коли змінюється погода, дівчина не може стати на ноги, щоб іти до школи, — проблеми з судинами. Підлікувати немає коштів і часу. Тоді як у державі все розкрадають: хто для збагачення, хто для того, щоб не померти з голоду, а хто —щоб гарно посидіти вечір в генделику. А ця сім’я красти не вміє, тому може померти голодною смертю. Дуже прошу партію «Жінки за майбутнє» взяти шефство над цією родиною і хоч чимось допомогти Тетяні Трохимівні Філюк.
Я пишу правду, хоч вона і ріже очі. Але світ завжди стояв і стоятиме на правдивому слові. Тому, щоб ми краще жили — треба її казати, а не мовчати. Ситий голодному не товариш. Сам не належу до жодної партії, але підтримуватиму ту партію, яка реальними справами, а не словоблудством обстоюватиме інтереси найбідніших громадян. Своєю державою я хочу пишатися, але поки що мені гірко і соромно за більшість керівників країни.
Черкаси.