Поет, прозаїк, кінорежисер Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в Первомайську на Миколаївщині. Після школи вступив на відділ режисури Київського театрального інституту. Далі було навчання у Всесоюзному інституті кінематографії, дебютні стрічки «Сейм виходить з берегів», «Ескадра повертає на захід», праця на кіностудії імені Довженка. Вінграновський і Довженко — окрема тема. Після кінострічки «Повість полум’яних літ», де грав юний Вінграновський, говорили навіть, що вони близькі родичі. Поет згодом писав про Довженка: «Він для мене був навіть не наставником, а божеством. Люблю те, що й він, — свій час, рідну землю».
А про самого поета писали, передусім відзначаючи щедрість філологічної культури його поезії, багатобарвний і багатозвуковий світ з казковою атрибутикою. Павло Загребельний: «Вінграновський артистично володіє мовою. Його смислова несподівана поетична мова не підвладна ні законам словотворення, ні строгим синтаксичним структурам».
Одійде, і вишневі літа одійдуть,
Одійде і пора — і моя, і твоя одійде,
Не одійде ріка, що веде нашу пам’ять, вона не одійде.
Білий цвіт поколінь на плечі, на щоці, на устах.
«Вінграновський як поет, — писав Іван Дзюба, — не стільки змінюється, скільки щоразу наново стає собою».
Поезія Вінграновського стартувала космічними мотивами (дебютна книжка «Атомні прелюди», початок 60-х), проте його інтимно зосереджений голос не позбавлений певного елегійного мажору.
Відпахла липа, білим цвітом злита,
І з літа покотилася гроза.
Ти виглядаєш іншого вже літа,
Тобі ж цього я ще не доказав.
Якось він сказав про себе: «Я чоловік влюбливий, і мої захоплення йдуть, мабуть, саме від цього. Вони в мене і є, і їх, здається, чималенько».
Щедрої любові Вам, Миколо Степановичу!
