Термінологія — це те, що ми забули, а тому бездарно й безпорадно позичаємо в сусідів. А потім говоримо чи пишемо: «суспільне телебачення» замість «громадське» й «гарячі хот-доги!». Отаке — серед білого дня. А вночі вийдеш, глянеш на небо — Господи, як же все це по-нашому називається?! Ну, Чумацький шлях — знаю, що не Молочний, а все інше? Якось автор цих рядків натрапив на товстеньку книжку під назвою «Українське небо». О, думаю, це, мабуть, всі наші старовинні назви зір та сузір’їв. Аби ж! Виявилося, то книга віршів українських поетів усіх часів про все, що над головою — від «Дивлюсь я на небо...» й понині. Отакий менталітет: хороших віршів у нас завжди більше, ніж добрих словників.
Окремі прориви на цьому фронті трапляються. Так, торік вийшли «Російсько-українсько-англійський базовий словник студента-медика», «Українсько-англо-російський словник-розмовник» (автори Г. Золотухін, Н. Місник та ін.). Попит на термінологічні словники є, і його задовольняють будь-яким способом. Цієї осені у Львові відбулася VІІ міжнародна нукова конференція «Проблеми української термінології», де було прочитано 130(!) доповідей, передусім про термінологію науково-технічну. А тим часом державна (див. постанову Кабміну № 998 від 8 вересня 1997 року) програма «Словники України» збавила темпи, і нація змушена миритися зі склерозом точних визначень і власною безсловесністю.
Однак не мириться. Щойно в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії НАН України відбулася презентація цікавої й потрібної книжки «Проблеми термінологічного словникарства в мистецтвознавстві й етнології». Упорядник і відповідальний редактор — доктор мистецтвознавства Михайло Селівачов. Цей збірник (26 авторів) присвячено пам’яті видатного лексикографа Миколи Трохименка, одного з авторів «Словника чужомовних слів» (Харків 1932, перевидано в Києві 1996-го). Трохименка розстріляли восени 1937 року в Сандормоху. Цю збірку видано за фінансового сприяння сина вченого, Веніаміна Трохименка, котрий мешкає в США.
Нечасто наукова книжка так заворожує. Причина тут у тім, що часто й «фахівці», і «прості люди», вживаючи позичені терміни, виправдовуються однаково банально: мовляв, такого слова у нас нема. Тут варто уточнити: його «нема» не в нас, а в наших словниках. Згаданий Михайло Селівачов за останні 20 років зібрав у різних регіонах України кілька тисяч термінологічних лексем. Тисяча з них стосується лише деревообробництва. Двісті термінів з цієї тисячі в друкованих працях раніше зафіксовані не були!
Центральний розділ книги (половина її обсягу) зветься «Матеріали до українського термінологічного словника мистецтвознавства й етнології». Зокрема, Володимир Цитович і Тетяна Тимченко пропонують (уперше в Україні) проект термінологічного словника для реставраторів. Тетяна Кара-Васильєва подає схожий проект для словника термінів українського гаптування, Олег Омелян, відповідно — для словника з деревообробки, Лідія Хом’як — для словника з каменярства (камінь буває «дикий», «живий», «масний», «свіжий», «стріляний» тощо).
Стаття Михайла Селівачова присвячена спеціальній лексиці народного лозоплетіння. Цікаво, що в корзин та кошиків, різних за призначенням та конструкцією, є чудові імена: бомкало, дуфлованка, чамайдан, феделканя, кобелка, кошарка, кошуля, плетуха, партицювка, кошовка, рибничка. Деякі з цих імен (разом з кустарним промислом) помирають, а деякі й досі живуть навіть у межах Києва. Селівачов записував їх на Троєщині, Вигурівщині й Осокорках.
До речі, «відмирання» термінів — це неабияка проблема, вона стосується не лише термінології, а й узагалі мови, котра нині страждає від підміни понять, від агресивного наступу другорядних і навіть третьорядних значень. Ось цікавий приклад. Кожен знає, що значить сленговий вираз «на халяву» — те, що в українській мові завжди означало «на дурняк». Але, з’ясовується, у нас цей термін має і своє точне значення. У рецензованій книжці Олена Сом-Сердюкова подає проект термінологічного словника склярства, де згадано й «халявний метод» — дуже давній ручний спосіб виготовлення віконного скла. Спершу видували скляний циліндр, схожий на халяву чобота, потім той циліндр розрізували й вирівнювали в листове скло.
...Тираж збірника невеликий, та й «матеріали до словників» — ще не самі словники, але книжка вказує на добрі перспективи. Зазначено, що це перший том. Отже, будуть ще й інші. То й добре, менше доведеться позичати. До речі, у нас теж позичають: літ п’ятнадцять тому наш земляк Л. Прох видав у Росії свій «Словник вітрів», бо тут видати не зміг. Росіяни й досі хваляться тим унікальним словником, чимало термінів якого зібрано в Україні. Знаєте, що таке вітер-холостяк? Той, що дме вночі, бо йому не спиться.