— Збираємо вчительці на подарунок, — лунає голос голови батьківського комітету. — У кого які пропозиції? По п’ять гривень малувато буде, давайте хоча б по десять. Купити пропоную золотий ланцюжок. І викладачці іноземної варто подякувати, адже наші діти вже англійські пісні співають. Їй — по п’ять гривень.
Нічого не маю проти виявів уваги в принципі. Але, з’ясовується, якщо діти співають англійською, вчителю на подарунок по п’ять, а якщо українською, то вони і так уміли? Коли я запитав знайомого викладача-мовника, як він ставиться до такого вияву уваги, то почув: «На цьому і тримаємося».
Активіст однієї батьківської ради повідомив про вже усталені «норми»: по закінченні трьох класів учителька отримує на згадку золоту прикрасу. На День учителя — зазвичай чайний сервіз чи щось із сучасної побутової техніки. На день народження — то вже за замовленням. Є і профільні свята. День хіміка, фізика-атомника тощо. Тут уже батьківський комітет, враховуючи суворість і вимогливість конкретного учителя, шукає шляхи до сердець індивідуально.
Ремонт школи — болюче питання. Його вирішення покладене на директора.
А він з простягнутою рукою — до батьків-активістів.
— Розуміємо, діємо незаконно, але інакше розв’язати проблему неможливо, — ділився директор однієї з престижних шкіл Івано-Франківська. — Якщо раніше держава виділяла на одного учня щорічно 300 карбованців і кошти можна було заощадити на інші потреби, то тепер надія лише на батьків. Відбираючи дітей, ми справді оцінюємо їх не тільки за рівнем знань, а й за можливостями тат і мам.
Багато ще цікавого повідав директор. Та коли мову повели про шкільні податки не тільки на ремонти, директор заявив: «У нас такого не може бути. Якщо є — інформуйте. Заходів вживемо.»
Так, можна вжити заходів. Але чи є ліки від нашої ментальності? Батьки самі привчають і переконують своїми діями педагогів: за вашу, мовляв, працю маєте отримувати презент від безмежно вдячних батьків. А вони, як припече, і галасують : «Грабують!»
Івано-Франківська область.
