Досьє «ГУ». Малюк Михайло Михайлович, 48 років, родом з Київського Полісся. Прозаїк. Закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у газетах «Сільські вісті», «Молода гвардія», щорічнику «Україна. Наука і культура», журналі «Берегиня», видавництві «Генеза» (де, зокрема, був редактором відомого роману Євгена Пашковського «Щоденний жезл», який отримав Шевченківську премію). Нині очолює видавництво «Неопалима купина» та однойменний журнал.
Загальновідомо, що сучасний світ дедалі менше читає. Хіба що — при нагоді. Один німецький письменник скористався цією нагодою і видрукував роман на туалетному папері. Попит шалений. Два рулони — два томи. Зручно, тепло — сиди, читай.
Усе одно мало читають! І це у них там, де все доступно. А у нас це ще й недоступно, бо вартість окремої книжки неухильно наближається до рівня мінімальної зарплати. А дешеві книги вважаються невигідними, а отже, й непотрібними.
Але у нас є дивні люди, котрі так не вважають. Один із них — Михайло Малюк, письменник і видавець. Цього року він почав випускати книжкову серію «Бібліотека журналу «Неопалима купина». Серія зовні чимось нагадує масову біблітечку «Огонька» старих добрих часів — той самий формат, але обкладинки кращі. До кінця року заплановано видати 24 випуски. Кожна книжечка коштує лише півтори гривні — дешевше, ніж навіть деякі газети. З огляду на все це починання Малюка дуже достойне і перспективне. «Ну скажи тепер, шо я не мастєр!» — як висловився з іншого приводу один із його героїв.
Уже вийшло перші три книги серії — «Забутий смак свіжини» (оповідання самого Малюка), «Happy natіon, або Сповідування архітектури» (вірші В’ячеслава Медвідя) та «Уникнення мовчань» (вірші Миколи Семенюка).
Сьогодні Михайло Малюк у нас в гостях.
— Михайле, вважається, що книжки є елітарні й масові. Оця твоя серія ніби належить до масової: дешева, невеликого обсягу й формату, її зручно читати в метро. З другого боку, перші три книжки свідчать, що не все так просто: якщо твої оповідання втішать смаки будь-якого читача, то вірші Семенюка, а тим паче, Медвідя — не для читання в метро, а для зосереджених медитацій...
— Я б сказав, що ця серія не так «масова», як універсальна. В ній передбачено різні жанри — прозу, поезію, переклади, критику, есеїстику, публіцистику. В найближчих випусках, до кінця року, вийде роман-містифікація Миколи Закусила, нова повість Олеся Ульяненка, оповідання Юрія Мушкетика, мемуари Володимира П’янова, антологія середньовічної японської поезії (нові переклади Г. Туркова), така сама антологія китайської поезії (Г. Шень), переклади Михайла Москаленка.
Тобто все це розраховано на різні читацькі запити. Поки що тираж кожної книжки — тисяча примірників. Коли побачимо, що якась книжка має більший попит —додрукуємо тираж.
— До речі, як розійшлися перші три книжки?
— Усі три повністю закуплено бібколектором Національної парламентської бібліотеки, а відтак вони розійдуться по бібліотеках областей. Далі, вже з наступного року, сподіваюся, нашу книжкову серію можна буде передплачувати, як журнал чи газету. Потім, якщо все піде добре, планую робити щорічно не 24 випуски, а 52.
— Ого! Не прогориш?
— Оті 52 книжки нашого формату — це, по суті, те саме, що один 700-сторінковий роман. Але такий роман буде набагато дорожчий і видавництву, й читачам.
— З другого боку, чи не ризикуєш ти надто скоро вичерпати усі «малоформатні» запаси нашої літератури, розширюючи серію?
— Ні, справа потребує саме розширення. Скажімо, з нового року знову виходитиме наш журнал «Неопалима купина». У нас видаватиметься і ще один журнал, із старою легендарною назвою «Літературний ярмарок». Це буде не повтор легенди, а журнал для молодих літераторів. Річ у тім, що на філологічному факультеті Національного університету імені Шевченка вже чотири роки існує літературне відділення — щось на зразок літературного інституту. Так ось, саме студенти цього відділення робитимуть цей «Літературний ярмарок». Друкуватимуть там свої твори, неодмінно різних жанрів — прозу, поезію, кіносценарії. І все це обов’язково відразу обговорюватиметься на сторінках журналу (як колись в «Литературной учебе»).
А щодо твого запитання, то у нас справді велика література, і жодна серія не здатна її вичерпати. Принаймні ближчим часом.
— Ти почав справді гарну справу, але почав якось так просто, тихо, без галасу, точнісінько, як починається твоє оповідання «Фатальний Вася». Це годилося б процитувати на завершення розмови: «Пардо-он-с... звиняйте, канєшно... можна, я отутечки, скраєчку, зі своїм стаканчиком мінералки пристроюсь?.. я тихо, скромно, місця вам не перестою і застілля не переб’ю... О-о! Васьок суне! Січас цирк побачите...» Хай це буде, заднім числом, замість епіграфа. Бо справді хочеться чогось радісного — як цирк нашого дитинства...
Бесіду записав Христофор Груша.
