Мені сподобалася молода вчителька з іноземної мови.
— Усіх батьків прошу здати по 42 гривні на підручники. Нові, сучасні, в комплекті з касетою. Закуповуватимемо централізовано.
Не в кожного в кишені бувають незаплановані 42 гривні. Але цього разу не хотілося пасти задніх.
Та тут одна з мам звернулася до викладачки: «Стривайте, торік старший син закінчив другий клас і тоді нас запевнили, що придбаний за 35 гривень підручник ми зможемо реалізувати першокласникам. Виходить, тепер іншому синові знову маю купляти, але вже за 42 гривні?
Реакція вчительки була подібна до вулкана, що вивергає лаву:
— Кожен викладач сам обирає підручники, за якими йому вчити ваших дітей, і якщо вам не подобається, шукайте собі...
Що шукати, я вже не чув, але гроші так і не здав. На чергових батьківських зборах дружина зробила, як завжди, навпаки: серед перших здала гроші.
— А чого ти хотів, щоб на нашу дитину дивилися, як на жебрака? — виправдовувалася вона.
Та гроші здали не всі. Тому підручників і досі не мають ті, хто був «піонером» у виконанні вимог мадам Везувій. А недавно вона повідомила, що підручники вже знайшла, але касета тільки одна... Бажаючим переписати її треба здати ще 13 гривень...
Івано-Франківська область.
