Минулого тижня «захлинулася» політика посилення контролю виробництва молока. Ще недавно відмашку «Підвищити пильність!», аби не допустити забруднень в українську продукцію, що реалізується на зовнішньому ринку, дали у країнах—членах Світової організації торгівлі, куди ми от уже який рік поспіль прагнемо потрапити, а вступити не можемо. Зате свою економіку під їхні вимоги раз у раз підганяємо. Там помітили дивну особливість українського сухого молока: крім вітамінів, білків та інших корисних компонентів, у його складі виявили хлорамфенікол, більше відомий як левоміцетин. У процесі розслідування вітчизняні чиновники, що втілюють у життя аграрну політику, вийшли на всюдисущих бабусь. Господині приватних корівок, начебто, щоб молоко не кисло, вигадали хитрість — домішувати до надоїв скандальний антибіотик. Хоча здоровий глузд підказує іншу версію. Річ у тім, що упаковка з десяти горезвісних таблеток коштує в аптеці 2 гривні 11 копійок. Молокозаводи ще донедавна інколи давали приватникам за літр надоєного продукту лише 30 копійок. Якщо масово застосовувати левоміцетин, економічний ефект співробітництва бабусь з переробниками геть зникає. Найпевніше, ненависний інгредієнт проник у сухе молоко безпосередньо від корів — у колишніх колгоспах часто-густо антибіотиками поправляють здоров’я ослаблених від недоїдання рогатих і хвостатих.
Та хоч би там що, а в Мінагрополітики терміново взяли під козирок, вирішивши піклуватися про благополуччя західноєвропейської худоби — саме вона здебільшого стає споживачем українського сухого молока. В міністерстві зажадали від заводів запровадити жорсткіший контроль сировини, що надходить на переробку. Та битва за якість завершилася, ледве розпочавшись. Виявлення левоміцетину лабораторним шляхом — штука для підприємств клопітна й затратна. Тому МінАП розповсюдило нову директиву: молококомбінатам дозволено скоротити кількість перевірок до одного разу взимку і двох — у літні місяці, якщо п’ять лабораторних досліджень дають негативний результат на забруднювачі. Це означає, що затрати на постійний контроль не позначаться на собівартості молока, з чим споживача можна привітати. Хоча радіти рано — треба зачекати реакції на такий необачний крок із-за кордону. Якщо там будуть обурені, наша молочно-експортна політика, цілком можливо, «скисне».
Ще один закордонний облом: поступово нас витісняють і з зернового зовнішнього ринку. Як відомо, Бразилія заборонила Україні ввозити зерно на свої терени. Сталося це у зв’язку з виявленням карантинними службами цієї країни в партії нашої пшениці грибка невідомого походження. Історія мала інтригуюче продовження. Проблему одразу підняли до рангу державної, з виїздом до Латинської Америки групи наших чиновників. Запросили бразильських товаришів побалакати на грибкові теми й до Києва. В результаті з’ясувалося, що з партії пшениці латиноамериканці вилучили грибок Tіlletіa comtroversa Kuhn. Фахівці стверджують: цей його різновид в Україні не росте — розвиватися не дозволяють грунтово-кліматичні умови. З приводу грибкового парадоксу виступив навіть віце-прем’єр Леонід Козаченко. Він розвинув думку, що партія злакових підхопила грибок дорогою. Підкинули, мовляв, злостивці-конкуренти. Україні, мовляв, уже вдалося продати Бразилії 200 тисяч тонн зерна, а в перспективі можна прилаштувати 1,5—2 мільйони. «Наші конкуренти цього не хочуть», — підсумував Л. Козаченко.
Згодом грибкова історія отримала ще більш інтригуюче продовження. Виявилося, карантинні служби Бразилії виявили не Tіlletіa, a Alternarіa cladosporіum. В такому разі українським фахівцям залишалося лише здивовано розвести руками і просвітити своїх латиноамериканських колег, що цей вид грибкової мікрофлори аж ніяк не становить небезпеки ані для зернової маси, ані для споживачів. Alternarіa —предcтавник доброякісної мікрофлори свіжозібраного зерна — зберігається y пшениці близько шеcти місяців і свідчить про високy її якість.
Незалежно від того, як завершаться зернова й молочна екcпоpтні історії, зрозуміло одне: продовольча експансія України за кордон не всім припала до дyші.