Громадянина сьогодні не здивуєш елітним лімузином, але це яскраво-червоне диво навіть у жінок викликає бажання спекотним літом проїхатися на ньому з вітерцем — і по асфальту, і сільською місцевістю — щоб відчути на ходу свіжий запах лип, і зелені гілки щоб псували зачіску і лагідно торкалися руки біля вигину ліктя...
— Я тільки один день покатався вулицями, — розповідає автор цього сміливого виклику традиціям, фанат автомобілізму із Олександрії Сергій Юдін, — і мене тричі запитували: де купив?
Цього і варто було чекати — тому що такого у нас не купиш ніде. Його машина проста і доступна зусебіч — і технічно, і фінансово, і навіть у розумінні посадки в його невигадливий салон.
— Сергію Івановичу, це сміливий крок — так замахнутися на устої, — звертаюся до конструктора. —Де ж, власне, кузов?
— Дизайнер Анатолій Шурдук настільки зекономив на пластмасі, що кузов став малопомітним, — відповідає Юдін. — Ось пофарбували у червоний, тепер краще видно.
Краще стало видно не тільки кузов, а й коліна жінок, що сидять позаду. Які до того ж на поворотах верещать і чіпляються руками за сусідів, боючись випасти через неіснуючі двері.
— Та ні, — досадливо морщиться конструктор, — це не тому ми так зробили. Просто кузов сам по собі дорогий и потребує грошей на ремонт. Наші кузовні деталі зроблені за принципом пластмасового тазика, і за ціною такі самі.
Заради тієї ж простоти елементарною зробили раму машини. Її зварили із безшовних труб.
...Варто лише самому (подумки перехрестившись) взятися за кермо, як відчуваєш приплив зовсім нових відчуттів. По-спортивному тугі педалі, точне конкретне кермо, жорсткий важіль коробки одразу викликають у пам’яті відважні поїздки на гоночних баггі.
Автомобільчик навдивовиж швидкий, адже 540 кг його ваги — ніщо для сорокасильного двигуна від «Запорожця». Забуті після кількох років катання на іномарках відчуття: ця машина їде не завдяки чомусь, а всупереч. Відчуваєш, як машина долає сили тертя й інерції, як «потіє» маслом двигун, як натягуються троси, тяги. А конструктор гне свою лінію:
— На чому їздили після війни у Франції, Німеччині? —запитує Сергій Іванович. — На найпростіших машинах із елементарних матеріалів. У нас на селі доживають свій вік мотоцикли як підручний засіб, і ми не маємо нічого замість них. Люди змушені заводити у господарстві коней. Хіба це нормально для центру Європи на початку третього тисячоліття?
Ось якби ще хто-небудь взявся випускати таку машину хоча б невеликими партіями... До речі, творці цього, шедевру з самого початку закладали в конструкцію можливість масового виробництва.
А ось імені у цього дива автомобілебудування поки що немає. «Автомобіль Юдіна і Шурдука», вважають конструктори, ніби не скромно.
— Придумаєш ім’я, — кажуть, — і вже все, робота завершена. Нехай їздить поки що без імені...
