Перший загін Української Повстанської Армії організовано у жовтні 1942 року на Поліссі — у Костопільському районі військовим референтом крайового проводу ОУН на Північно-Західних землях, організатором вишкільного полку імені Холодного Яру в Рівному ще влітку 1941 року «Остапом» (справжні ім`я та прізвище Сергій Качинський ) — сином православного священика, родом з Острожця, старшиною польської армії. Цей матеріал підготовлено за спогадами очевидців, що дає можливість не ідеалізувати всі дії ОУН та УПА, а розповісти без прикрас про те, як вони діяли на території нашого Костопільського району.
Ще з часів Польщі підпілля ОУН містилося на хуторі Пеньки (Борівка). Усі зв’язки стікалися до помешкання Мальованих. Бечальські хутори теж були своєрідним ядром національної боротьби у Костопільському районі, їх іменували тереном «Іскра». Звідси розбігалися всі підпільні шляхи у різні куточки Полісся. Ці хутори більшовики знесли аж у 1956 році, але для історії українського повстанського руху вони відіграли дуже важливу роль.
Сергій Качинський («Остап») загинув у березні 1943 року в бою з фашистами, коли повстанці брали Оржівський тартак. Щоправда, там стояли власівці. Повстанці в цьому бою знищили шістдесят ворогів, забрали багато зброї й амуніції. Після загибелі Сергія Качинського командування приймає Дмитро Клячківський, який мав псевдо «Клим Савур» та «Охрім». На цей період припадає утворення нових сотень Дороша, Крука і Гонти, повстанці приймають нове поповнення, а відтак сотні перетворюються в курені. Тому виникає необхідність сформувати більше військове об’єднання, яке в жовтні 1942 року приймає офіційну назву УПА, а згодом «УПА-Північ». Головним командиром його стає крайовий провідник ОУН на Північно-Західних Українських землях «Клим Савур-Охрім». Головний штаб УПА розміщувався в невеличкому поліському селі Гутвин, згодом знищеному більшовиками. За спогадами очевидців, Савуру було тридцять п’ять, ходив він у постолах і поліській свитці, і той, хто не знав його в лице, не зміг би розпізнати у ньому полковника УПА — правої руки генерала Шухевича.
— Першим наказом головнокомандувача «УПА-Північ» «Клима Савура» було перейменування вояків УПА у козаків, — згадує мешканець села Головин Савелій Григорович Грипіч. — З наказу командувача в повстанському війську були введені молитви. Вранці молилися: «Боже Великий, Творче Всесильний, на нашу рідну землю споглянь, ми були вірні твоєму завіту, вислухай нині наших благань. Нарід у кайданах, край у руїні, навіть молитись ворог не дасть. Боже Великий, дай Україні силу і славу, волю і власть». Вечірня молитва звучала так: «Боже, вислухай благання, не дай загинути в ярмі, сил зішли Україні, щастя і долю дай їй».
А тепер передісторія утворення УПА в нашому районі. Коли 30 червня 1941 року в Львові було проголошено самостійність України, то в Костополі та селах району почали організовувати військові формування — Січі. Скажімо, у Костополі з добровольців організував Поліську Січ петлюрівський полковник Лиходько. Але, на жаль, це українське військо проіснувало недовго: після арешту українського уряду в Львові частину його фашисти вивезли в неволю до Німеччини, частину перевели у шуцмани, але більшість вояків пішли у ліс. До таких перших формувань належить і боївка Бури, яка швидко перетворилася на курінь, яким командував курінний Острий — дуже відважний провідник. Практично його курінь контролював ситуацію у всьому Пригоринні Костопільського району — не давав спокою фашистам. Курінний Острий загинув біля села Бронне Березнівського району.
Не менш відважним був курінний Гамалія. Саме під його командуванням у 1943 році великий відділ УПА із трьох тисяч повстанців відправився в похід на Львів. Потрібен був папір, шкіра, батарейки для ліхтариків тощо. Перший бій вояки тримали під Цуманню, але загалом похід удався: взяли шкірзавод у Львові, паперову фабрику в Жидачеві, привезли з Галичини 800 підвод з необхідною сировиною. Сприяв цій операції військовий референт ОУН Роман Шухевич, який перед цим інкогніто відвідав Полісся і, зокрема, головний штаб УПА в Гутвині.
Лише протягом 1943 року вояки УПА тримали десятки боїв з німцями. Головним чином нападали на загони, що грабували селян. Так, у березні 1943 року відділ УПА біля села Корчин напав на добре озброєний загін фашистів, що повертався з награбованим у людей із села Деражне. Бій тривав три години. З ворожого боку загинуло шістнадцять гітлерівців, але обоз було відбито. Цього ж місяця невеликий загін УПА вибив німців з Деражного.
У квітні 1943-го велика група фашистів із трьохсот солдатів напала на село Постійне. Спалили багато хат, пограбували обійстя. Але по дорозі назад на них напав загін УПА. Німці потерпіли поразку, втратили більше тридцяти солдатів. Тільки з настанням темряви фашисти втекли з поля бою. Трохи згодом, 17 квітня, вояки УПА біля села Борщівка напали на моторизований німецький загін, знищивши шістнадцять гітлерівців та відбивши багато зброї.
Окрім того, у Костопільському районі діяв Відділ особливого призначення (ВОП), яким командував житель села Головин Григорій Юрченко на псевдо «Лис». ВОП мав діяти лише на території району. Він вирізнявся з-поміж інших несподіваним нападом, вмінням конспірувати засідки і майстерно маневрувати, а відтак бути невловимим і для німців, і для енкаведистів. Сам же «Лис» влучно стріляв з револьвера (свого часу він служив у польському війську і мав чин капрала), перебивав телефонні дроти, або верхи на коні вцілював у телефонні люльки. Увесь його загін носив радянську військову форму.
Звичайно, що в такі складні часи важко було відмежуватися від мимовільного гріха, невірного кроку, бо люди — не ангели. Але їхня відданість святій ідеї свободи свого народу і незалежності України значно перекриває оті, може, неточні дії чи спровоковані енкаведистськими підступними псевдобоївками помилки відважних людей, одержимих ідеєю соборності України.
Святослав ПРАСК,депутат Костопільської районної ради.
Рівненська область.
