Уряд вирішив полегшити долю внутрішнього ринку цукру, що потерпає від надміру солодкого продукту. Йдучи назустріч вимогам «великої кількості заводів і облдержадміністрацій», у високих кабінетах готові знизити мінімальну ціну на цукор, встановлену свого часу Кабінетом Міністрів на рівні 2370 гривень за тонну. Донині нижче цієї цифри не можна «падати» виробникам під час реалізації білих кристалів.
Натомість на заводчан чекають чималі штрафи. Наприклад, під час реалізації білого піску на 10 копійок дешевше від вище означеної суми виробник як покарання автоматично перераховує в дохід країни 30 копійок з кожного кілограма, а якщо демпінг становить 20 копійок — позбувається одразу 60 копійок з 1 кг. Такі жорсткі санкції мали, на думку їх родоначальників, оберігати солодкий ринок від цінового обвалу.
Спочатку мінімальна ціна виконувала свої функції, але поступово на заводських складах накопичилася чимала кількість нереалізованого білого піску. Причина не тільки в низькій платоспроможності громадян, які вважають за краще економити на солодкому. Підніжку в справі цінового регулювання стратегічного продукту, хоч як це дивно, підставили в... урядових колах, де з року в рік дають добро на пільгове ввезення в країну цукру-сирцю. Дивно, але і нинішнього року міністр агрополітики Сергій Рижук заявляв про готовність щороку відпускати 200 тисяч тонн такого продукту в обмін на вступ України до СОТ.
Які переваги обіцяють нові правила? Виграє споживач: ціни на цукор, хоча і незначно, впадуть. І заводчан не штрафуватимуть. Водночас головне завдання — допомогти внутрішньому ринку значною мірою позбутися надлишку —навряд чи здійсненне. Країна здатна поглинути 1,6—1,8 млн. тонн білого піску щорічно. За оцінками спеціалістів, приблизно стільки його і зварять нинішнього сезону. Плюс торішні перехідні запаси. Вони, за різними оцінками, сягають 500 тисяч тонн. Щоб позбавити від них ринок, потрібно, аби 10 мільйонів осіб купили по мішку цукру. Коли навіть ціна впаде до ностальгічних 78 копійок, населення на зиму «на ура» цукор не купуватиме. Річ не тільки в неплатоспроможності. Цукор — продукт нееластичний. Це не м’ясо, яке в разі його різкого здешевлення активно споживатиметься, витісняючи з раціону громадян хліб і картоплю.
Схожа доля чекає і на пропозицію Національної асоціації виробників «Укрцукор» до Кабміну дозволити заводам продати 450 тисяч тонн цукру по 2050 гривень за тонну, роздавши квоти по підприємствах. Найпевніше, цукор поскуповують за безцінь крупні комерційні структури, сподіваючись до літа роздути на нього ціни. Тоді «в дурнях» опиниться споживач. Утім, якщо ще й докуповувати цукор-сирець за кордоном, в підсумку програємо ми всі.