Майже сорок років моєю полем-нивою, на якій трудилася, була журналістика. Нині — на заслуженому відпочинку. Живу, як і інші люди мого покоління, під постійним пресом матеріальних нестатків, бо поїзд благополуччя чомусь оминає нашу станцію. Та хоч як сутужно, але понад десять років викроюю з більш ніж скромного бюджету певну суму, щоб передплатити улюблену газету — «Голос України». Не можу, повірте, без неї. Вона живить мене енергією правди, добра, справедливості, допомагає формувати і підтримувати соціальне самопочуття. Поталанило мені виграти приз — жіночу хутряну куртку виробництва Тисменицької хутряної фабрики, яка зігріватиме мене в зимову хугу. Приємно, що отримала її з рук шанованої мною власного кореспондента Оксани Теленчі, статтями якої завше зачитуюся.
Щире спасибі, дорогі «голосоукраїнці», за вашу надзвичайно відповідальну натхненну працю, за турботу про нас, читачів. Кожен, без перебільшення, вважає «Голос України» своєю газетою.
Калуш
Івано-Франківської області.
